Ось і добігла стежечка до краю…
Давно твоїх обіймів не чекаю.
І теплих слів і погляду палкого –
В житті від тебе ж не було такого.
Було на стежці: «Треба», «Потім», «Досить»,
Згасали очі і сивіли коси.
Неначе поруч йшли по тій стежині
Та зрозуміти важко и донині,
Як сталося і, головне, чому –
Не жінці перевага, а керму.
Стежинка, стежка, довгий шлях життя…
Ще крок…, ну два…, а далі небуття.
Вже і сльоза на серці не пече.
Твоє не звикла я шукать плече,
- Сприймаю все таким, яке вже є –
Навіщо ж ти обсльозуєш моє?
Дякую!
