Вони подорожували світом,
Губилися щодня в кімнатах зранку
І так вийшло, що розтали літом,
В обіймах ніжного серпанку.
Нове життя, їм не світило,
Усе, що ще жило, боліло.
За всіх людей, за всі ті дні,
Збитими з колін, що провели на дні.
Вони не знайдуть розуміння в цьому світі,
Тут море гордості й розкидані слова на вітер.
Тут збігла кров із вен, і всі убиті,
А поруч, лиш за крок, розрослися квіти.
Вони вицвіли, як старі фотографії людей,
Мов чорний сигаретний дим, розвіялись.
Пішли, немов купа дурних ідей,
На, що ж тільки ми надіяялись...
