Яга … Усі мене бояться.
Чому, бо полюбляю я політ.
Такі, як я, в дитинстві добре вчаться,
Ця ступа мій чудовий зореліт …
Я знаюся у травах, в куховарстві,
Це все ціна за всі мої митарства,
Я не така як всі, тому сховалася у лісі,
Сховала свої мрії в цій нехитрій стрісі …
Не випита любов, не викохане серце,
Дивлюсь на світ немов у чорне скельце.
Відмовила собі у всьому і ось так живу,
І так в самотності сама колись помру …
Хоч іноді приходять двоє диваків,
Один любов – нестяма, другий – син лісовиків,
Сідають грати в карти чи у саботер,
А іноді трапляється мужчина – гастролер …
Побачила якось того, кого люблю,
Хоч і Яга, вмираю від жалю,
Зробила з чарів неймовірний світ,
Де він не бачить моїх вад і літ …
Але так сталось, задум розгадав,
Мій дім спалив, мене він покарав.
А я його насправді не виню,
Хоч і Яга, його я так люблю …
От що кохання робить навіть з Бабою Ягою. 
