Все життя, неначе натягнутий дріт,
Не такий вже й красивий цей світ,
Ти забрала у мене усе,
Пані розлука, що хаос в життя несе.
Ніхто ж тебе не просив,
Але прогнати не вистачає сил,
Ти у серці поселилась, як у дома,
А на серці лише втома.
Якщо на серці пусто, це не означає, що ніхто там не живе,
Це уголок для когось, і воно її жде,
Воно розлуці не раде,
І лиш жде, що хтось, люблю йому скаже.
І сотні кілометрів, розривають його на кусочки,
А так хочеться поцілувати милої очі,
Проте розлука, як п’явка, залізла у душу,
Кохана, скільки терпіти її я мушу.
Я не зраджую, вона сама прийшла,
Звідки вона взнала, що тебе нема,
Та не зігріває вона посеред ночі,
Люблю і бачу, тільки твої очі.
Приїдеш і обіймеш, знаю, вірю,
І все прекрасно розумію,
Але розлука заважає жити,
Шепоче постійно, нема кого любити.
Про те, для неї я не вірю,
І я знаю, що зумію,
Тепло у серці зберегти,
Доки не вернешся ти.
ID:
791133
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.05.2018 15:31:54
© дата внесення змiн: 10.05.2018 15:32:22
автор: hash
Вкажіть причину вашої скарги
|