Як то в неволі, питаєш немила, любити?
Соком вишневим, що бродить у венах, п’яніти,
Безперестанку тонути й шукати спасіння,
Щоби зректися назавжди палкого хотіння.
Змія лукавого прийняла, жінко, під серце...
Що наробила!? І досі вважаєш це вірним, напевне!
Тільки мені трунок твій не здається приємним,
Вихаркав все, мов осипався цвітом непевним.
Все що ти мала, лиш різні відтінки хотіння,
А до любові не взнала простої стежинки,
Все тобі марилась пристрасть, палкі поцілунки,
Та загубила між ними ти ніжності клунки.
І не кажи про любов, ти її не пізнала,
Бо у любові себе забуваєш, мов мати для чада,
Все віддаєш і собі не шука нагороди,
Мов із небес проливаються чистії води.
Ти же хотіла собі, щоб тобі, і побільше,
Щоби любили тебе, і ходили навшпиньки,
Щоби залізти на шию, й хотіти, й хотіти,
А тобі все те давали, при тому, як швидше.
Тільки от знаєш, що присмак вишневого соку,
Вже не дурманить мене, навпаки набиває оскому,
І лиш звільнившись від тої неволі дурману,
Я зрозумів, що в любові не має обману...
ID:
793200
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 26.05.2018 00:44:54
© дата внесення змiн: 26.05.2018 00:44:54
автор: Сергій Ранковий
Вкажіть причину вашої скарги
|
