У натовпі до вашої руки торкнулась
В той день, коли душа страждала.
А ви так щиро посміхнулись,
В кишеню посмішку сховала.
Минала вулиці, і вітер біг зі мною,
Мов злодії, кудись тікали.
Удвох присіли під вербою,
Підошви на взутті палали.
А у кишені куртки посмішка дрімає,
Мов сонце, гріє мою душу.
Це скарб, який серця єднає,
І я його віддати мушу.
Прокинулася посмішка і позіхнула,
Така маленька, але сильна.
Так легко до життя вернула,
І серце від страждання вільне.
Лягла в траву, свистить на вухо вітер,
Гойдається кульбаба на стеблі.
А посмішка біжить, мов спринтер,
Єднаючи людей по всій землі.
Чудово! 
