Усюди метається-б'ється –
втратила зграю птаха.
Насувається вечір,
все літає вона одна.
Тут і там все шукає,
та пристанища не знаходить,
ніч зміняється ніччю,
й все тривожніше птахи крик.
Які пронизливі зови,
звернені до далечині.
Знов промайне, знову зникне -
сильна по друзях печаль!
Долетіла до місця,
де сосна є самотня.
Ось і крила ісклала,
скінчивши далекий свій шлях.
Вітер зимний суворий
не жаліє дерев квітучих.
До зеленавої хвої,
хіба й не приходить смерть.
І довірилась птаха
знайденому тут супокою,
І на тисячоліття
нерозлучна вона й сосна!