Душі від звуків Духа
розпросторюються крила...
Без Тебе, Діво-Сонце,
світ немилий.
Твойого Сонця-Серця притягальна сила
сердечне слово не одного просвітила...
А як душі, — як на два тижні хмари вкрили?
Так, як землі, —
як сонце місяць не з’явилось...
Жаліються листочки сном побиті,
Жаліються дзвіночки — тонкі квіти,
Жаліє всіх і геній серця в живім люді,
Жалію я, що Ти не в серці,
як антена,
Мучиться люд від сонячних затемнень,
Мучиться церква не в сердечнім чуді,
Без Тебе, Серце-Сонце, й світ собі не милий...
Але зіскочать і примчать
животворящі струми
І я творінню по плечу лупаю, юний,
Кашкет небес піднявсь –
і випари баюнні
Знеслися вітром,
Заблищали в грудях струни —
І в серці забурунилися сили!
І на! —
Із Сонцем — світ собі весь милий...
Душі від звуків світлих весел
розпросторюються крила!
Несуть — і човен, й груші, й руки
дарувати.
А не на пристанях
в глухі закутки переймати!
Стоїть Любов Твоя, усеспасительная:
на сторожі,
І тонкий хід вчувають діти Божі:
Порядок!
Всіхспасінь!
... І човен в світлі кожен...
15.11.2005
