Віє полем хуртовина,
снігом засипає,
білосніжним покривалом
землю пригортає.
Вітер виє, шаленіє,
по волі гуляє,
іде полем молодиця
голосно ридає,
її сльози, як кришталі
зимонька збирає.
- Чом ти Діва плачеш гірко? -
зима запитала.
Дівчинонька зупинилась,
в неї попрохала:
- Моє серце вогняне
горить не згорає,
бо мене кохання, нене,
губить-погубляє.
Візьми собі моє серце,
нехай захолоне,
щоб не знала я страждання
такого на собі!
Пригорнула зима серце,
а воно палає
та не втримала в обіймах -
сама заридала.
- Не губи мене дівчино,
не грій мою душу,
бо я гарна, білолиця
іще жити мушу!
Йди дівчино край дороги,
повертай до хати
там тебе чекає милий,
хоче привітати.