Найважче на війні – сказати мамі…
Син – поряд…і волає телефон.
Вона просила всіх на світі храмів…
Нестерпно душу рве комусь рингтон.
Ненавиджу до болю телефони!
«Нема» – найгірше слово на Землі.
Які ж то не досяжні позазони,
Як краплі запеклись на ковилі.
У серце мами влучила та куля,
І дзвонить мама знов на цю війну.
А десь взялась пророчити зозуля,
Призначивши оманливу ціну.
Ніхто не може, десь пропала сила…
Хоч мама знає, знає вже сама.
Останній раз набрала номер сина.
«Будь проклята!»,– їй вирвалось, – «Війна…»
Найважче на війні сказати мамі,
Простіше вмерти, ніж таке сказати.
А скільки вже на серці стало шрамів,
Ніколи душі нам не залатати…
Гарний вiрш, Людмило. Дуже актуальнi, справедливi рядки звучать. Багато трагiчних, важких моментiв принесла вiйна. I найбiльш неприемним е те, що полiтики демонструють таку поведiнку, яка на руку ворогам - немов пiдiгрують ворогу з тими Мiнськими угодами.
Тiльки от у вас у 3 рядку - якось набагато правильнiше буде звучати, якщо туди ще слово "з" додати. Головна героiня вiрша, мабуть же, не безпосередньо у храмiв просила, а "з храмiв". Може вам цей рядок трохи змiнити:
Вона блага з усiх на свiтi храмiв...