Шось вам нині юш розкажу, щом їм сотворила:
Так летіла, як той льотчик, чуть землю не рила.
Стала м скоро до роботи, зіла м си сніданє,
Писок мила певно мало, жи м падала зрані.
Шось ми видно пороблЕно, як якась зараза-
Мала м вочи, як бульки - шкла з противогаза.
Гепла м нагло до землі, як той міх з половов,
Відключила м сі від всього- не моргнула бровов.
Полижала трохи смирно, розплющила вочи,
Думала жи я ще сплю, жи то серед ночи.
Шось пищало наді мнов і шось дуже вило,
Уявила м смерть з косов і колючі вила.
А то "Скора"прилетіла, мацали всі кости
І у горло заглідали, як би м зіла вости.
Десь мі везли, потім несли, так мнов торочили,
Жим забула, де я є... опускали сили.
Каже Стефко: - "Моя люба, та ти у больници-
Розгаратане коліно, синяк на гузици".
Кажу: - "Зеркало неси, най сі зоглядаю
Бо коліно, то фігня... який писок маю?"
Писок, люди, був цілий- но білий, як крейда:
- Добре, Боже, жи м жива... досрочно не вмерла.
Тиск, як в дівки, і пульс тоже - то ще буду жити,
Тілько більше юш ніколи не буду спішити.
Веселенько! Гарно!. Бережіться справно. Тож шануйтесь не секрет, бо злетете у кювет 
КЛАС!!! 
