Поема
Діві-Ранку, яка народила Сонце Правди, присвячується
1
от – ранок йде
а в нім благословенний
день!
а в нім розсипана
гармонія пісень
де лежить книжка –
зрізом до вікна
а що світає –
то всміхається
вона...
і ранок йде
а в нім благословенний
день! –
узутий у гармонію
пісень!
щасливий півень –
Сіріус!
щасливим було став
гармаш – біля бузуки
і кожен – туп-туп – раз –
а він узутий...
і не брешіть!
світське – таке –
що не ступнуть
щоб не збрехнути
а сонце! пожене
і – пожене
де хмари й тінь –
як це було б щоб не було мене?
і я на радість взутий
і радість
лиш у Тім, Хто
зна
мене!
й любить мене!
2
де Він?
де я?
степ – й навпаки
а радість в тім хто
золотить – всі сторінки!!
і пісяйсь ранком
прийде Той, Хто
нелукавий
Який і золотить – всі глави
біжать з серцями некам’яними
нелукавими!
схожі до бджіл
ще серце – м’яке в ранок
не збігли від
дитинств –
і не станок – пахуча
стружка і фуганок...
і – пофугували!!
і розсипає сонце ранок!
радість є в ранок
більш не чмихніть –
бо світить сонце – Він
лиш я –
фуганок
а останку –
є останок
3
де б я узяв
стільки сердечних рос?
і злетіть роєві
сердечних сил?
Він радість в теракоту –
зголосив
чим й світить
їм і пахнуть
з висоти
рої думок як ос
і щось вляглось
а
більш
ще не вляглось
річки підходять
з висоти дзвенять
ще не вляглась
хвиля душевна дня...
і котять світло
м’яке й світло-теракотне
й рожевість – серце не спиня
бо вічна сила!
а ви, висоти?
ой! – ви висоти!..
а ми весела хвиля
дня!
Дзвенять!
Дзвенять!
18.10.2018,
досвіток і ранок