Мольберт і пензлі, очі, руки, фарби,
А полотно, як поле орача,
Його талан - цей світ вдягнути в барви,
Дістати саме серце глядача
Солоний піт в палітрі кольорів -
Неначе плуг він тяг по цілині
Німі картини кажуть більше слів...
Страждання творчості — як різки на спині
Він — Дон Кіхот в оточенні млинів,
Він — Архімед, Джордано Бруно,
Він — святий!
Він - всесвіт, космос, море почуттів,
Він крик бентежної душі,
Але німий...
Надію, радість, смуток, жах
Він міг створити, відновити, стерти,
Нелюдська втома на його плечах
Він — Бог!
Але він - раб...
Він - Прометей, прикутий до мольберта.
Вивчу! 
