Ще немає лихої години,
а між нами зима на межі
і одежа твоєї калини
укриває мої спориші.
Полиняли опалі узори,
сивий іній упав на траву.
Ти за мною виплакуєш горе,
я журою без тебе живу.
Утішає єдина надія –
ми далекі, але не чужі.
Жовте полум'я осені гріє
половинки одної душі.
Половіє іще материнка,
оживають в'юнкі чебреці
ікебаною чар у руці.
Не багаті — на щастя ужинки.
Замітає розлука стежинки,
висихає сльоза на щоці.
