У саду похмурім холодно і сиро,
Дерева обмерзлі мерехтять.
І листки опалі, що зробились сірі,
Під ногами сумно шурхотять.
У гіллі високім пташеня самотнє,
Зажурилось і неначе спить.
Згадує, напевно, літечко спекотне,
Коли так хотілося любить…
В вечора до ранку бачить рідні очі,
Берегти у серці щастя мить..
Не полохай, осінь, згадку про ті ночі,
За якими серденько щемить.
Осінь пролетіла з золотими днями,
Вже її ніяк не наздогнать.
З вітром та снігами, гарними піснями
Будем зиму юну зустрічать.
Не журися пташко, знаю – тобі важко,
Не повіриш, важко і мені.
Неповторні ночі, коханого очі -
Можу бачить лише уві сні.
25.11.2018 р
