Життя пилинку вічності умить
Позичить залюбки, але відразу
Терпіти змусить кривду та образу,
Щоб позику з лихвою окупить.
Хвороба – лікарка глуха – мовчить,
Про що не запитай, не дасть відказу.
І злива зла, якщо не знайдеш лазу,
Під стріхою в дірках зачне мочить.
Покора працьовита замовкає,
Спішить німа в господу небуття.
У борг земля усе живе тримає,
Трясеться над відсотками немало.
Небіжчика ховають від життя,
Щоб більше з нього борг не вимагало.
Рыгор Барадулін
Палыновыя санеты: Санет 16
Жыццё пылінку вечнасці сваёй
Пазычыць пад настрой, але адразу
Цярпець прымусіць крыўду і абразу,
Вярнуць пазыку хочучы з ліхвой.
Хвароба ходзіць лекаркай глухой,
Пра што ні запытай, не дасць адказу.
І ў злой залеве не знайшоўшы лазу,
Стаяцьмеш пад дзюраваю страхой.
Пакора працавітая, нямая
Спяшаецца ў гасподу небыцця.
У доўг зямля жывое ўсё трымае.
Трасецца над адсоткамі мяняла.
Нябожчыка хаваюць ад жыцця,
Каб больш яно свой доўг не спаганяла.