Рівно стільки їх у добі
1440 хвилин
В черзі до мене стоять і сьогодні.
Кожна з них литиме воду на млин –
Мій чи не мій? Чи кудись у безодню?
Це їм підказують мудрі зірки,
Тільки і я утручатись повинна,
Тож, ніби лікар, приймаю хвилини,
Не прибираючи з пульсу руки.
Слухаю шуми у їхніх серцях,
Різні слова, що кричать або шепчуть
І неодмінно дивлюся у глечики
Ті, що з водою тримають. Оця
Їх рідина може бути гіркою,
Навіть з отрутою. Лиха накоїть,
Як недогледжу. Проллється на млин.
Вистачить може кількох крапелин,
Щоб заподіяти колесу порчу.
Я ж бо цього ні на йоту не хочу.
І перед злом миттю шарпаю хвіртку…
Тільки мені ви не дуже-то вірте.
Це все – теорія. Практика – інша:
Слабша, лінивіша. Попросту – гірша.
Як мені діяти, часом не знаю.
І про наявність хвилин забуваю.
