Слов’янам..
Діючи особи:
Краплинка (капелька)
Хмара (туча)
Київ
Москва
Пітер
Мінськ
На заході, за небокраєм,
Там де Гольфстрім вже затихає,
З морською хвилею простилась
Мала краплинка народилась.
Ковта повітря й полетіла,
Як та голубка білокрила,
Криштально-чисте янголятко
До сонця тягне рученятка,
До неба, сяйва золотого,
До всього доброго, святого.
Летить туди, де хмарка біла,
Там подружок своїх зустріла,
Щоб більше нових знань придбати,
Гуртом всі стали мандрувати:
Париж, Берлін, Варшава, Краків,
Львів, Рівне, Вінниця та Харків,
Донецьк і Ялта, Севастополь,
Херсон, Одеса та Тернопіль,
Чернігів, Суми та Полтава,
Дніпро, в Черкаси завітала,
Яка ж краса! Які простори! -
Річки, ліси, долини, гори!
А Хмарка всіх оберігає,
При кожну краплю чемно дбає,
Росте краплинка, пар дзюркоче,
Сама вже працювати хоче.
Та де? Та як? А хто ж це знає?
У хмарки лагідно питає:
«Ти мудра, добра, ти все знаєш,
Ти здавна по світу літаєш,
Кажи, куди мені стрибати?
Кому знання подарувати?»
Хмаринка щиро посміхнулась,
Верхівки явору торкнулась,
Собою все навколо в’яже,
Сіда на гілку й тихо каже:
«Дніпро з Десною одружився,
Град славний Київ народився.
Духовний страж та вартовий -
Є він й Архангел Михаїл,
Андрій, Апостол, Первозваний
Благословив їх на ці справи.
Брати це місто заснували,
Вали й фортеці планували,
А їхня Либідка сестриця-
Чарівні замки та дзвіниці.
І князь Аскольд зробив чимало,
Як добре тоді торгували,
Я пам’ятаю ті часи,
Казкові, чудні, дивні дні,
Коли з Тавриди, Візантії,
Пливли човнами багатії,
І чути з палуб корабля:
Оце держава, це земля,
Колиска миру та добра,
Мабуть живе сама Афіна,
І з захватом так: «Ууууу…Країна».
На жаль, в людей так повелося,
На все те гарне, що вдалося,
Що серцю й погляду є миле,
Постійно тварь й мерзота лізе.
Не хочуть самі працювати,
Задарма хочуть все придбати.
Припливли з півночі хазари,
Людей ввели в свої омани,
На шхуну князя заманили,
Й підступно, зло Аскольда вбили…
І досі чуть біля могили,
Як сльози ллють Дніпровські схили.
В людей і нині так ведеться,
«Гоп стопом» зараз це зоветься.
Якщо керівники держави
«Гоп стоп» взяли собі в забави,
Якщо так «Гоп» і Крим віджали,
Та кажуть: «Ми раніш це мали!»,
Тоді про інших що казати?
Тоді ж всі будуть віджимати!?
Нічого, їм це не минеться,
Їм всім це ой як повернеться!
В народі так: Що посіваєш,
Те з повна потім в жнива й маєш.
Про що це я? Так… так… Хазари…
Так от, вони вже керували.
Відтоді все як почалося,
Розпуста, бруд… як полилося,
Постійні бійні, брат на брата,
Злодійства, злочини та страти,
Підстави, сварки, чвари, зрада,
Їх всіх цікавить тільки влада.
А Київ все занепадає,
Красою тою вже не сяє,
Все, що могли – пограбували,
Й собі Москву побудували.
І стало в Києві спокійно,
Затихли всі князівські війни,
Князі гуляли, мандрували,
Потрошки місто будували.
Тих, хто робили добрі справи
Всі люди дуже шанували,
І , навіть, їм ім’я давали,
Щоб їх нащадки пам’ятали.
Князь Володимир - той Великий,
Хоч був він трошечки «дволикий»,
Заснований їм храм «Софія»
І досі мешканців надія.
А Мудрий Ярослав здалеку
Зібрав синам бібліотеку,
Все б добре, тільки от біда,
Хазарські, тюрські племена
Раптово тьмою набігали,
Міста та села руйнували,
Кияни місто захищали
І у печерах люд ховали,
Щити – вали й батько Дніпро,
На захист кликали добро.
Литва, поляки там бували,
Потрошки місто розвивали.
А з півночі, оті хазари,
Так тільки щось постійно брали,
В держави навіть назву вкрали,
Себе «Росією» назвали,
Красеню Києву сказали,
Що місце вже твоє у краю.
Так хто ж чужих зможе терпіти?
Найкраще – це рідненькі діти,
То ж дочекалася земля
Славетного богатиря
І був їм гетьман український
Шляхетний пан – Богдан Хмельницький,
Він ворогів усіх прогнав,
Та землі Неньки – об’єднав.
У Києві знов засіяли
Нові великі чисті храми.
На варті – чоловіче братство,
Вільне українське козацтво.
В цей час на півночі цариця
Хвилюється… їй же не спиться,
Що є на півдні Україна,
Що вільна й гарна ця країна,
Щоб території забрати
Наслала на ці землі катів.
Дуже жорстокі, злі, лукаві,
Жінок, дітей, МАЛЯТ вбивали!
При злочини й жахіття враже
Місто Батурин все розкаже.
Ой билися ж всі козаченьки
За рідний край, за волю Неньки,
Як впалим листям та гіллям,
Вкрилась могилами земля.
Та зло підступне, криводушне,
Страшне, брудне, навіть бездушне
Накрило землі України
Кріпацтвом, гратами страшними.
Людей в полон до себе брали,
Щоб їм міста там будували,
А деякі й самі тікали
На землі вільної Кубані.
Царі жорстоко керували.
Люди на півночі повстали,
Та вирішили самостійно,
Жити в суспільстві гармонійно.
Обов'язки та права влади
Беруть червоні комісари.
Ті знов киян ввели в омани,
Як же ж багато обіцяли…
А самі храми руйнували,
Тільки коробки й будували.
Незгодних з ними убивали,
Чи до Сибіру посилали,
Селян всіх голодом морили,
Супротив їхній підкорили.
Та це не все. От справжні жахи
Принесли всім сталеві птахи,
Із заходу вони летіли,
А з ними страшні чорні сили.
Розруха, смерть на їхніх крилах,
Тьма знову землі ці накрила.
З журби, тортур, вогню та гніту
Здригнулись люди всього світу!
Такого не було ніколи -
Дніпро червоний – ріки крові…
Люди зусилля об’єднали,
Зло й смерть з земель своїх прогнали.
Нарешті, МИР! Кріпне держава.
Київ ВІВАТ! – Героям СЛАВА!
Які ж у місті гарні діти,
Всі щирі, добрі, працьовиті!
Вони цю славу шанували,
Велике місто збудували.
І знову лихо, знов біда,
Вогнем отруєна земля
Спалахом вгору полетіла,
Людей дуже багато вбила.
Кияни тяжко працювали,
Але їх знов вводять в омани,
То ж полети, й скажи, щоб знали:
Все, що чуже в місто приходить,
Те місту дуже сильно шкодить!
О, так то. Хмарка замовчала,
З верхівки явору постала,
Крапля з промови потемніла,
Й з хмарою в Київ полетіла.
***
Дніпро з Десною де побрався,
Град Київ небу посміхався.
Побачив хмарку, стрепенувся,
Та ще добріше посміхнувся.
«Вітаю! Києве, добряга!
Як справи? Місто-роботяга?
Працюєш все?» - хмарка питає,
«Так, так, працюю», - й поглядає
«Кого я бачу! О! Краплинка!
Яка ж ти гарна, мов перлинка!
Стрибай! Ми сядемо в Мар’яни,
Достанемо мого баяна,
Як заспіваємо… й почнеться,
Співоче Поле відгукнеться,
Розквітли зараз там кульбабки,
Краса… Всі прийдуть з Бесарабки,
А як гуртом заграють скрипки -
Зійдуться майже усі Липки,
От дійство! Знайдеш козака,
Зтанцюємо ще й гопака!
Захочеш трошки відпочити -
Там, на галявинці, є квіти,
Присядемо, і знов краса -
Дніпро, в далечині – Десна,
Навколо ще й пташки співають,
Як гарно настрій піднімають!
А за Дніпром – Радунь, Дари,
На схід, за лісом – Бровари,
Ліворуч, після очеретів -
Шукає рими край поетів,
А де сідають літаки -
Всіх зустрічають – Позняки,
Праворуч, тайнами овитий,
Стоїть Печерськ, церквами вкритий,
Там ладан й мелодійні дзвони
Від зла будують перепони,
Для рішення важливих справ
Позаду, нижче – є Майдан,
Є в мене де попрацювати -
В парку болото розігнати,
Як вирішиш щось підписати -
Так на Подолі є Контракти,
На півночі є де купатись,
Там Оболонь, там можна гратись,
Захочеш голосно співати,
Так в Голосієво є хата,
В Святошині є закуточок -
Тихенький затишний садочок
Схочеш відчути самоти
До нього вранці ти прийди,
Є в мене Борщ та Виноград,
Стрибай, Краплинка, буду рад!
На півдні – мед та медовуха,
Там царство бджіл, гудуть, послухай,
Там славнозвісний та відомий
Музей під небом – «Пирогово»,
Там храми слухають природу,
Живе там – дух мого народу.
***********************
О, Києве – місто душа!
Чарує всіх твоя краса!
«Душа ніколи не старіє,
і ти, як завжди – молодієш»
Покаже важний вік, літа -
Каштанів пишна борода,
Їх білі квіти – сивина,
Тебе це тільки прикрашає,
Люблю тебе, люблю, кохаю!
Веселками добра – мостами
Брега з’єднались з небесами,
Десна й Дніпро плеском прибою
Завжди пишаються тобою.
Як я люблю, ранком, весною
Торкатися тебе ходою,
Відчути подих давнини,
Сірі, брущаті килими
Ведуть мене, повільним ходом
Пройду Андріївським узвозом,
Від мудрості Сковороди
До Гетьманської булави,
І на Софіївський, на площі,
Там де Святих, нетлінні мощі,
Я низько-низько поклонюся,
І тихо богу помолюся:
«О, Боже, і в віка, і нині,
Дай щастя й миру Україні,
І Києву, дай Боже, силу,
Підняти Вільну та Єдину!
Щоб зло с землі її - прибралось!
Щоб діти Неньку – не цурались!
Щоб непохитними – кордони!
Панують хай – твої закони!
Здоров’я всім! Добра, достатку,
Та… благості твоєї, частку…».
Легенький вітерець проснеться,
Відчує поклик мого серця,
І полетять слова до нього,
До Всемогутнього, до Бога…
Пройду Михайлівським Собором,
На Володимирську… та оку
Відкриється Дніпро, Десна,
Церков злотаві купола,
Сіяючи теплом добра,
І Київ… - серце України,
Моєї Неньки, Батьківщини,
Яка ж нелегка в тебе доля,
То зради, то війна, неволя,
Та ти надіями знов дишеш,
Нові таланти ти колишеш,
Вони розсиплються світами
Мов вишиванки бісерами,
Покажуть всім, яка ж вона,
Твоя Українська душа!
А що ж Краплинка? Подивилась,
Послухала, та й засріблилась,
До Києва стрибати хоче,
Як чу… щось з півночі шепоче:
(Російська)
«Лети ко мне, лети сюда…
Мы будем вместе – навсегда…
Я так прекрасна, белолица,
Я всего севера столица!
Я – мощь! Я – сила! Я – Москва!
Такая в мире – я одна!»
(УкраЇнська)
Київ здригнувся.. повернувся…: «Вона ????
Не слухай її ! Там біда!»
«Біда?» - краплинку це дивує,
«Так так, біда… там щур керує.
Точніш – жирує та лютує.
Мосвка мовчить, то щур говорить,
Вона йому покірно вторить.
Там щур маленький оселився,
І так гарнесенько прижився!
Сидить в Кремлі, накази строчить,
Всім людям голову морочить,
Як помелом тим язиком чеше
І солоденько бреше… бреше….
А, дехто, ще йому і вірить,
Що він життя на краще змінить,
Брехня ж солодка, кожен знає,
Та правда – все ж перемагає!».
(Російська)
И так, Москва. Сказать, большая?
Нет, нет... – Огромная! Крутая!
Затьмила всю страну собой,
А вот характер – непростой:
Всегда права, всегда всё знает.
Везде и всюду нос пихает.
Не верит всяким "забубонам",
Ей же не писаны законы,
Всегда спешит и деловая,
Блестит. Ужасно дорогая,
А вот душа, душа… - гнилая.
Пусть свою мысль она продолжит,
Что ж капельке она предложит?
(Москва, російська):
«Ты у меня станеш звездою,
Ты засверкаешь предо мною,
Тебе все будут поклоняться,
Тебя со мной будут бояться!
Я ж так велика, так строга -
Я – всемогуща! Я – Москва!
А будешь ты всегда покорной,
Наградой для тебя достойной
Станет мой холод ледяной,
Ты станешь – вечной мерзлотой!
Ты сохранишь всю чистоту,
И знания, и власть мою,
И все тобой будут гордиться,
И человек, и зверь, и птица,
И сделаю всё это – я!
Я – королева! Я – Москва!
Смотри, в Сибири есть река,
Очень широка, холодна,
Был человек, он мне поддался,
И именем её назвался,
Он в мавзолее, там где холод,
Он вождь и лидер всех народов,
Со мной, с тобой и вместе с ним,
Мы всё ж построим Коммуни…
«Кхм.. Кхм…»
(УкраЇнська)
Хтось ледь не поперхнувся,
(Київ, украЇнська)
Нарешті ! Пітер! Ти "проснувся"?
Набридла? Лізе в твої справи?
Де ж твої дні булої слави?
Готуйся, знову може статись
Ім’ям вождя тобі назватись…
(Пітер,російська)
- Ну… нет. Мне что-то не охота…
(Київ, украЇнська)
- Тоді закрий брехливій рота!
(Автор, украЇнська)
Про Пітер, коротко та стисло:
Це дійсно файне царське місто.
Казати про його богеми
Не вистачить, навіть, поеми,
Тому нічого не чекайте,
Обов’язково побувайте.
Там наші прадіди робили,
Оту красу й вони творили,
То ж, в незалежності від сану
Віддайте їм свою пошану.
(Москва, російська):
Я лгу? Я вру? Ты как посмел!?
Ты что-то очень осмелел!
Перечить мне никто не смеет!
Меня – никто не одолеет!
Ведь только я, Я! Я! Москва,
Умна, красива и права!
(Київ, украЇнська):
Не брешеш? Я все пам’ятаю,
Великий досвід є, я знаю
Як гинули мої сини,
Від тебе, твоїх рук, брехні,
Як стравлювала брата на брата,
І вбивства, і невинні страти,
І зековські твої закони,
Страшні жорстокі спецзагони,
І твої пафосні пісні,
Паради, лозунги брехні,
І як гниють капіталісти,
І що їм там нема що їсти,
Люди постійно щось чекали,
Світле майбутнє будували,
До Комунізму ж кілька кроків,
А вийшло, що на сорок років
Позаду інших телепались,
За маревом якимось гнались.
І, кажеш, що ти не брехала?
Що вірно всіма керувала?
І що ж тепер будеш казати?
Про що нове будеш брехати?
(Москва, російська):
Я – мощь и сила, и всегда
Во всех вопросах я права.
И мне решать, кто может жить,
Что делать и кому служить.
Инакомыслие? – Не знаю,
Всех не угодних – убираю,
И строем будут все ходить,
Покорно мне одной служить!
Я свой порядок охраняю,
Враги повсюду, я то знаю,
И на вокзалах, поездах,
На стадионах и в портах,
Смотри! Смотри! Они повсюду!
Вокруг страны! Везде! По кругу!
Хотят меня все окружить!
И уничтожить, истребить!
(Питер):
Кхм…. Кхм…
(Москва):
Что? Нет врагов? Найдём !!!
Придумаем!!! Насоздаём !!!
Я буду с ними страстно драться!
Бороться и сопротивляться!
Смысл жизни – это же борьба!
Я покажу, что я – сильна!
Я реки вспять все поверну,
И все-равно всем докажу,
Что я могуча! Я права!
Всему и всем я голова!
(Київ, украЇнська):
??? Москва, а ти, часом, не хвора?
Будуєш всюди огорожі,
Когось боїшся, брудом лаєш,
До боротьби всіх спонукаєш,
У мене враження таке,
Що щось с тобою…. Щось не те…
(Москва, російська):
Старик ты грязный, отцепись!
(Київ, украЇнська):
А ти на себе подивись!
Стоїть в Кремлі стара труна,
Як символ "подлости та зла".
Народ, ошуканий тобою,
В черзі стоїть перед труною,
Несе скорботу та рида,
Наче «богиня» є вона.
Діди те в землю все ховали,
І тільки потім доставали,
Відчувши, що свята людина,
Що мощі її – божа сила.
(Москва, російська):
А у меня – другой обычай.
(Київ, украЇнська):
То ж знай – це не слов’янський звичай!
А, може вождь на тебе діє?
То з того мабуть ти дурієш!
(Москва, російська):
Он – гений! Дал народу волю!
Гнобить его я не позволю!
(Київ, украЇнська):
Та скільки ж можна вже чекати,
Сховайте того супостата!
Сховайте ту епоху зла!
Сто років вже стоїть труна!
В Кремлі керує хто? Воно?
Оте підсутпне, хитре зло?
(Москва, російська):
Не смей! Молчи! Да как Ты можешь!?
(Київ, украЇнська):
Я – можу! Так! Я – переможу!
Зі мною правда. Ти – брехня!
(Москва, російська):
Нет! Я велика! Я права!
Все были счастливы тогда!
(УкраЇнська):
«Не лайтеся!» – поважний Мінськ вмішався.
Мінськ – місто чистоти.
Приклад порядку, широти,
Дуже охайний, акуратний,
В усіх питаннях – адекватний.
В роки війни йому дісталось…
Від ран потрошки оживає,
Як гарно вечорами сяє,
Будинки кількаповерхові,
Всі гарні, різнокольорові.
Столицю мешканці плекають,
Турбуються, оберігають.
Давненько Батько там керує,
Тримає всіх, не бенкетує,
З ним сперечаються та лають,
Скоріше змін нових чекають,
А він трмається за владу,
Вже звик до неї, має ваду.
Не знає він, якщо тримати
Багато лиха можна мати.
Бо білорус до правди чуйний,
На кривду кидається - буйний,
За свою землю, рідний край,
Дереться, наче самурай.
Ніколи його не чіпайте,
Спілкуйтеся та поважайте.
У когось може є спокуса?
Ні! Не чіпайте білоруса!
(Мінськ, білоруська):
Паважаныя,ціха, спакойна,
Ёсць спрэчка? Зробім справу годна.
Давайце усе прагаласуем,
Пакажам кроплі, продиктуем
Куды ёй треба саскочыць,
Дзе працаваць, ведам вучыць.
(УкраЇнська)
Краплинка дуже здивувалась,
Сльозою правди обізвалась:
«А я? Я хочу обирати,
Де бути та куди стрибати!?»
(Мінськ, білоруська):
Кропля маўчы! Перашкаджаеш!
Ня бачыш? Лёсу выбіраем!
Хай першы Пітєр ёй скажа,
Куды ляцець ёй покажа.
Кажы, куды?
(УкраЇнська)
Пітер дослухав,
Прокинувся, щось пробурчав,
Москву побачив, озирнувся,
Очі закрив та промовчав.
(Мінськ, білоруська):
ўстрымаўся. Усё зразумела.
Што вельмі так ня смела?
Москва, а ты што загадаеш,
Куды ляцець? Што ты думаеш?
Тваё рашэнне, твой вердыкт?
(Москва, російська):
Решение? - Ко мне летит.
И обсуждению не подлежит!
Ведь только я, я, я одна
Умна, красива и права!
(Київ, украЇнська):
Ото вже! Вискочка червона,
Себе кохає перш за все,
Краплинка, там велика зона,
Її слова – брехня усе!
Лети до мене, я вже вільний,
Я скинув її ланцюги,
З тобою світ збудуймо спільний,
З добром, красою навкруги.
(Мінськ, білоруська):
Я зразумеў, я кажу слова,
Я думаю так як Масква,
Адносіны з ёй я шаную,
Вельмі цаню, даўно сябрую,
Але я кропельку пачуў,
Яе паслухаю маўчу.
(УкраЇнська)
Краплинка знову засріблилась,
Яскравим світлом зашарілась,
Де ж її доля? Всі чека,
Й зелений Київ, і Москва.
Бажають всі її прийняти,
ЇЇ знання всі хочуть мати,
Лети, краплинка, обирай,
Чи волю, чи холодний край.
Де воля – треба працювати,
Де холод – можна вічно спати,
Де ж краще? Кожен обира,
Бо вибір – це і є життя.
А щоб постійно обирати,
Свободу й волю треба мати.
Там де монархія, режим,
Не ти керуєш, хтось один.
Його наказами ступаєш,
Ти не живеш, ти – проживаєш.
Не треба ж думати, шукати,
Тобі все скажуть, як рушати,
Все зробиш, наче не дарма,
Та час мине, життя – нема.
Своїми кроками рушайте,
Шукайте, думайте, читайте,
Не гайте часу, не чекайте,
Тільки від себе вимагайте
Руху до щастя, до мети,
Добра, краси, до висоти.
Тоді життя буде яскравим,
Цікавим, повним, різнобарвним,
Доля шляхами поведе,
До світла, сонця приведе!
Краплинка, думай, обирай,
Не знаєш? Ще раз запитай!
Так хто? Град Київ? Чи Москва?
(Москва, російська):
Я-ааа!!!! Были ж счастливы тогда!
(Київ, украЇнська):
Затуркані, наче в загоні,
Всюди ж зачинені кордони,
Навколо рупори брехні
Та твої пафосні пісні
Про щастя, волю, що Москва
Всього ж багато нам дала…
(Москва, російська):
Да! Я – великая Держава!
(Київ, украЇнська):
Велика – бо багато вкрала!
Тобі і досі регіони
Несуть, несуть,
Та б’ють поклони.
Як тільки гарне щось побачиш
До себе тягнеш, тягнеш, тягнеш,
Тебе вже ПРЕ, як очманіле,
Куди ж воно тобі все лізе?
(Москва, російська):
А ты? Ты на себя-то посмотри!
На всех батрачишь, в нищете,
Указывать ты будешь мне,
Бардак, кричишь, все выбираешь,
Только кредиты набираешь,
Дороги в ямах, сам – «герой»,
Вечно с протянутой рукой,
Расплачиваться будешь чем?
Землей? Девченками? Иль всем?
(Київ, украЇнська):
Дівчата? Я їх не тримаю.
Мізків нема – нехай гуляють,
Принаймні, їх там все ж кохають,
Від тебе – тільки всі тікають.
Завжди нап’єшся та дерешся,
В рулетку граєш, матом лаєш,
Тікають навіть малі діти,
Ти, наче пугало у світі!
(Москва, російська):
Я не могу без кутежа,
Ведь я же русская душа.
(Київ, украЇнська):
Яка ж ти Русь? Рось же моя!
Ти знову брешеш! Русь – це я!
(Москва, російська):
Нет! Это я Россией звусь!
(Київ, украЇнська):
А Київська Могутня Русь?
Ти, навіть, назви, й ті крадеш,
Брехней, крадіжками живеш?
(Москва, російська):
Нет! У тебя всюду воры!
(Київ, украЇнська):
То твої віддані сини!
У тебе наче не крадуть,
Щури завжди щось украдуть.
(Москва, російська):
Я регионы развиваю,
Кубань и Сочи это знают,
В Крым мост построила сама!
(Київ, украЇнська):
Для себе? Чи для москаля?
От щось я дуже сумніваюсь,
Що ти про Крим так добре дбаєш,
Для тебе люди – це ж прислуга,
Потрібні тільки як обслуга.
Кубань та Крим – то мої діти,
Люблю я їх, їм треба жити,
Катайтесь, тільки без води
«І не туди, і не сюди» -
Казали так наші діди.
(Москва, російська):
Крым и Кубань – моя земля!
Командую там только я!
(Київ, украЇнська):
Та люди там – мої живуть,
Вони брехню не визнають,
І слухати тебе не стануть,
За ВОЛЮ і правду -
Всі повстануть!
Бо як командувати – ти,
А працювати - то вони,
А ти жируєш, попиваєш,
Мізки брехнею заливаєш!
Як я в Криму всім заправляв,
То він садами розквітав.
Вода і квіти, всі мандрують,
Вино та фрукти, бенкетують,
А ти прийшла, зброї напхала,
Щурів в містах порозставляла,
Ціна – страшна, мурів – ряди,
І хто ж поїде знов туди?
(Москва, російська):
Но у меня все ж не воруют!
(Київ, украЇнська):
Чом люди в тебе так бідують?
Годуєш тільки москалів?
Людей тримаєш за козлів?
Ті кати, кляті москалі,
Що душу продали тобі,
Про совість, навіть і не знають,
За гроші брешуть, б’ють, вбивають,
А молоді? Та що ж ти робиш?
Ти нащо їм життя то гробиш?!
Підводка «Курськ», Чечня, Афган,
І Сірія, Донецьк, Луганськ,
Де ти крокуєш – там журба,
Там смерть, розруха та війна!
Для тебе люди – це лайно,
Бо твій кумир – мале брехло,
Від нього стогне вся земля,
І винна в цьому ти, Москва!
(Москва, російська):
МОЛЧАТЬ! !! Капля сюда!!! Ко мне!!!
Всех не угодных – всех к стене!!!
(Київ, украЇнська):
Дивись, краплинка, ось вона!
Це – її сутність, це – Москва!
Краплиночка перелякалась,
До хмарки личеньком сховалась,
Тремтить, боїться, вся блідніє,
Хмара мовчить. Росте. Чорніє…
Міста замовкли. Вітер віє,
Лоскоче хмару, та добріє.
Мінськ, на посаді тамади,
Владнати хоче нелади,
Він мудрим оком поглядає,
На хмару дивиться й питає:
(Мінськ, білоруська):
Кропля вядома абярэ,
Сябраваць з горадам будзе,
А вось Данецк? А як жа ён?
Даволі дзіўвны рєгіён?
(Київ, украЇнська):
Це той, що «корме всю країну»?
Що слуха брехні без зупину?
То треба думати гловою,
Не волочитись за Москвою.
(Москва, російська):
Да, там живут лиш патриоты!
(Київ, украЇнська):
Хто патріот, перш за все дбає
Про розвиток рідного краю,
Той в мене тут давно чекає
Поки ти підеш з того краю!
Приперлася! Знов з клеветою?
Даєш падонкам, дурням зброю?
Ти думаєш люди не бачать?
Ти думаєш тобі пробачать
Розруху, хаос, смерть людей,
Вибухи, жахі , кров ДІТЕЙ???!!!!
(Москва, російська):
Это не я! Это всё ты!
(Київ, украЇнська):
Я – прагну миру! Ти – війни…
Тобі все мало, всюди лізеш,
Без мила в кожну дірку влізеш!
(Москва, російська):
Я – главная! Я управлять должна!
Я – лидер! Я! Я! Я – одна!
Я в сорок пятом победила,
Все знают, только я, я – сила!
(Київ, украЇнська):
Ту перемогу – всі кували,
Кров’ю та потом здобували,
То ж не приписуй все собі,
Всі бились, всі у боротьбі
За МИР, за щастя на землі,
Щоб людство більш не знало горя,
Щоб був добробут, радість, воля,
А ти? Розпалюєш війну?
Ведеш свою підленьку гру?
(Москва, російська):
Я же защитница. Меня
Все ждут и любят, я – броня!
Крым ликовал! Он со своими!
(Київ, украЇнська):
… Там в сорок сьомому, босими
Від голоду могили рили….
То як же можна керувати,
Ше й переможнецею зватись,
Твої щури так збайдужіли,
Що люди в злиднях трупи їли,
Так то є захист? Чи полон?
Чи тобі треба полігон,
Щоб знову над людьми знущатись
Й цими злодійствами пишатись?
Дограєшся… Бог є на світі!
Від покарань будеш тремтіти!
(Москва, російська):
Это всё бред, твои угрозы,
Я знаю, всё «америкосы»…
(Київ, украЇнська):
Мовчи вже! Годі! Годі! Досить!
Як же ти всіх нас тут «дістала»,
Ото вже «королева бала»…
(Москва, російська):
Я свою власть так разверну,
Свои владения – верну,
Люди хотят, меня все ждут,
И править ими – позовут!
(Київ, украЇнська):
Ти впевнена? Всі ж пам’ятатють,
Брехню мерзотну добре знають,
Не ті часи, дурня спаде!
Твоя брехлива Русь – паде!
(Москва, російська):
Я - нерушима, как алмаз !
(Київ, украЇнська):
Брехню цю чули кілька раз.
Достатньо людям нагадати
Твої часи: зв’язки та блати,
Постійні черги, дефіцити,
Всі вимушені щось просити,
По розпорядженням Кремля
Працюють всі – на москаля.
Живе ж найкраще всіх Москва
Та її віддана братва.
А іншим – бідно треба жити,
Повинні всі тобі служити.
Ти хочеш все це повернути?
Знов брехні ці людям впихнути?
(Москва, російська):
Всё было честно! Все – равны!
(Київ, украЇнська):
Брехня! Багатші – москалі.
Ти їх найкраще годувала
Тому державу зруйнувала.
І знову, як колись керуєш,
Свою державу ти – руйнуєш!
(Москва, російська):
Я так богата – мне решать,
Я знаю как мне управлять,
Кому хочу – тому плачу,
И слуг своих – озолочу.
Плевать мне на твои угрозы,
Куплю, решу свои вопросы,
И все твои мне продатуться,
Пред златом – все преграды гнутся!
(Київ, украЇнська):
Яка ж ти хитра! Ну, мерзота…
Пітер, закрий, закрий їй рота!
(Пітер, російська):
Кхм… Кхм… Как? Это ж невозможно!
(Київ, украЇнська):
Не знаю як, та ти ж мастак
Робити ці… перевороти…
Чи знову скажеш: «Не охота» ?
З тебе це лихо почалося,
Тоді тобі – все це вдалося.
(Пітер, російська):
Кхм… Кхм… А ты мне не указ!
Я думаю, у нас же связь…
(Київ, украЇнська):
Вона ж трепло? Що ж з нею граться?
(Пітер, російська):
Я попрошу, не выражаться!
Всё ж дама, незачем ругаться…
(Київ, украЇнська):
Та не вона…. Воно!
(Пітер, російська):
А… то… Да, да... то правда, то трепло.
(украЇнська)
А що ж краплинка? Подивилась,
Послухала – та й зажурилась…
На хмарку дивиться й питає:
«А, іншого чогось, не має?
Так, пропозиція – чудова,
Я не збагну, про що йде мова?
Міста всі лаються, чигають,
Один одного – ображають,
Нащо знання цьому народу?
Хочу назад, хочу в Європу!
Там – затишно, краса та квіти,
Не знаю… Що ж мені робити?»
Хмара поглянула,зітхнула,
До себе краплю пригорнула:
«Твоє життя, тобі судити,
Не знаєш? … Жити, люба, жити…
(Москва, російська):
Жить у меня, я ж так богата,
Смотри – просторы, горы злата.
(Київ, украЇнська):
Знов влізла! Годі! Схаменись!
Дай вибрати їй! Зупинись!
(Москва, російська):
Чего ты лезешь? Ты мешаешь!
Ты шумом, криками – пугаешь!
(Київ, украЇнська):
Ти хочеш її в мене вкрасти!
Чи може тобі перекласти
На твою мову? Щоб дійшло?
Щоб ти прибрала те мурло!?
Я й на російській мові можу,
(Київ, російська):
И для тебя я подитожу:
Пошла отсюда, убирайся!
Сгинь, нечисть, пеплом рассыпайся.
Ты – убиваєш, ты – стреляешь!
Ты людям мирно жить мешаешь!
(Москва, російська):
Нет! Это ты стреляешь! Ты!
(Київ, украЇнська):
Брехня! Це – ти!
(Москва): Ты!
(Київ): Ти!
(Москва): Ты!
(Київ): Ти!
(украЇнська):
«ЗАМОВКЛИ !!!!!» - хмара прогарчала,
Всіма містами гуркотала
(Хмара):
Та скільки ж можна вже триндіти!!!
Заткнули пельки !!! …………..
……………………………… Гинуть діти…!!!
Вам що, немає що робити,
Ніж зброєю чоли трощити???!!!
Діди так тяжко працювали,
Щоб ви людей, ДІТЕЙ вбивали?
Ви – ділите землі…, людей….
Мало… Бажаєте трофей?
Ви всі блювали на закони,
Нащо ділити? Є ж кордони?!!!
Я всім вам зараз розкажу…
Ні! Краще я вам покажу,
Хто править всім, хто головний,
Хто тут господар віковий!
Хмара замовкла, почорніла,
Руша по колу… полетіла..
З вітром шепоче, вирішають,
Затіяли щось, починають…
Вітер зі хмарою обнявся,
Потім донизу як зірвався.
На Київ хмара наступа,
Дме вітер, хмара запита:
(Хмара):
«Ти страж духовний, в тебе лати ,
Чом знову став людям брехати?
Ти в неї вчишся? У Москви?
Нема своєї голови?»
Злякався він, зі страху зжався,
На хмару глянув, обізвався:
(Київ):
«Ні, це не я закон порушив,
Оборонятися я - мушу!
Вона півострів в мене вкрала!
Вона все перша розпочала!»
Хмара замовкла, покружляла,
Всю чорноту назад забрала,
Всю лють і злобу грозову
Понесла з вітром на Москву.
Москалики вже засідають.
Щури їм вчасно докладають,
Де хмара і куди летить,
Всі думають… що ж їм робить?
Треба ж їм якось виправдатись,
З хмарою й вітром домовлятись.
Велика зала, метушня,
Йде з’їзд щурів – «Ура! Брехня!»
Трибуна, їхній головний,
Сидить на ній – пацюк малий.
Всі очі в нього витріщають
І жадібно брехню ковтають,
Не можна там й слова сказати,
І, навіть, думку свою мати,
Вся міць і сила будь-яка
Працює все – на пацюка.
І місто його захищає,
В царі постійно обирає,
Та хмарі з вітром все одно
Хто є там цар, яке воно,
Вітер та хмара – це природа,
Й чхали на владу ляльковода.
Поки народ брехню ковтає,
Сила та міць хмари зростає.
І вітер все сильніше дме,
І до мети її несе.
І ось вона – камінь, фасади,
Блиск скла, асфальту, автостради,
Хмара до неї підліта,
Вітер несе громом слова:
«Ну що, Москва? Кажеш.. «крута»?
Всіма командуєш… «свята»?
Вітер з розгону як зірвався,
Дме, рве дахи -
Кремль захитався…
Хмара пускає чорноту
На блиск Кремля і на Москву…
Москалики всі ґвалт підняли:
(Москалі, російська):
Мы ничего не нарушали!
Это всё Питер виноват!
Это всё он! Его диктат!
И «щур», «труна» - это оттуда!
(украЇнська):
(О, українська, це вже чудо.)
Ні, хмара їй не довіряє,
Кружля, кружля і знов питає:
(Хмара):
Ти правду кажеш? Й погляда..
(Москалі, російська):
Конечно, да! Лети туда.
Это всё Питер, это он!
Оттуда всё, там их притон.
(украЇнська):
Хмара щось вітру наказала,
Останнє коло покружляла.
На північ шлях її іде,
Летить ще швидше, лють гуде.
Вже бачить його, винуватця,
Златавого самодержавця.
Кричить йому: «Так ось ти де!»,
Гуркоче грім, гремить, гуде.
Пітер проснувся. Озирнувся,
І застогнав:
(Пітер, російська):
Ооо… снова туча…
Да сколько ж можно, дождь опять,
Их за день было уж штук пять.
Хочу тепла я, солнца, света,
Опять вода… когда же лето?
Что смотрите? Причем тут я?
Всем заправляет здесь Москва.
(украЇнська):
Хмара спинилась: «Що??? …Москва?
Мені збрехала ?! Де вона ???!!!
Яка ж хитрюща, ну мерзота,
Пияки-москалі - сволота,
І на Москву, і на Москву
Несе «каральну булаву».
Вітер шал люті розганяє
і на Москву його кидає.
Ой, лишенько, що ж почалося,
Все мчало, падало, рвалося,
Блискавок спалах, гнів тріскоче
Дме вітер, вихор, грім гуркоче.́
Щури бояться, геть тікають,
Блискавки, вітер – здоганяють,
Летять автівки шкереберть,
Жахіття, гомін, коловерть,
Хмара лютує, вир кружляє,
Чорнюще небо промовляє:
«Забули заповіді божі?
Вас всіх цікавлять тільки гроші?
І блискавка по місту «Лясь!»,
Грім прокотився небом «Хрясь!»
«Вам всім казали не брехати ?!
Вам всім казали не вбивати !»
І знову «лясь»! І знову «хрясь»!
І знову голос звідкілясь:
«Не Красти! Бога поважати!
Не заздрити, та не гуляти!
Шануєте ви мертвяка,
Пацюк кумир ваш, а не я!
І знову грім всюди гуркоче,
Москалики благають: «Отче!»
«Дарма ім’я моє призвали,
Мої закони – зневажали!
Батьківську працю – руйнували,
До них зневагу показали!
Тому тримайте!» Знову «Лясь!»
Вирує вітер, грім і «Хрясь»!
Від вас втомилась вся Земля,
Командую всім тільки Я!
Та стала вона громихати,
Щурів як стала лупцювати,
Щури під землю повтікали,
І там назавжди заблукали.
Отож, бо своє місце знайте,
Всевишньому – не заважайте!
На шостий день хмара втомилась,
В останнє з вітром закрутилась,
І блискавка, наче струна,
Попала в місце де труна.
Вождь московитий вмить здригнувся,
До гори дригом розвернувся,
Наче по волі Перуна
Сама поїхала труна,
До пекла й погані, де гріх,
Під землю, до щурів своїх.
Стіна кремлівська накренилась,
З тріском та шумом розвалилась.
Каміння, пил, великі брили
Ту дірку міцно завалили,
Назавжди, щоб брехня та зло
На цьому світі – не жило.
Замовкло все, пил осідає,
І вітер змовк, відпочиває.
Супокій, мир, глибока тиша,
Москва змінилась, мудра, інша,
Неначе з вікового сну
Вона побачила весну.
Блукає погляд…: «Щось було?
Таке наснилося… гуло…
Якась стіна…, якась труна…»
Й замліла, дивиться вона,
На місті, де стіна стояла
Рожева квітка забуяла.
Палає колір чистоти
З кров’ю червоної доби.
Ні. Це не сон, нажаль не він,
То ж слухайте церковний дзвін,
Всі заповіді Божі знайте,
Виконуйте, та поважайте.
А що ж краплинка? Де ж вона?
Хмара гука – її нема,
Куди ж поділась? Заблукала?
По всіх містах її шукала.
Пита у вітра – він не знає,
«Краплинка? Де ти? Де?»- гукає
На Пітер глянула – нема,
Москва ще спить. Та де ж вона?
У Мінську? Ні. Там не пускають,
В Донецьку? Ні. Там ще стріляють,
Та де ж Краплинка? Де вона?
На Київ глянула – дива!
У сріблястому силуеті,
Неначе в золотій кареті,
Летить Краплинка, мов стріла,
Летить до Києва вона,
Де серце, де живе душа!
В обійми він її приймає,
Від щастя й радості він сяє,
Летять краплинки, їх мільйони,
Стрибають всі в його долоні.
Вода - знання, це аква віта! -
Життя, добробут, хліб, освіта!
Люди – радіють, жнива – зріють,
Дерева, квіти – зеленіють!
Хмара поглянула – чудово,
І каже їй напутнє слово:
«Лети, живи, радій, всміхайся,
Працюй, танцюй, співай, кохайся,
Ти зможеш все, тільки тобою,
Голубонькою молодою
Цей світ добріш, ніжніше стане,
Земля розквітне – зло розтане.
Мандруй по світу – й повертайся,
Бийся за ВОЛЮ, не здавайся,
Я знаю твою силу – зможеш!
Всі труднощі ти переможеш,
Тільки працюй, шукай, тримайся,
Йди до мети та не здавайся,
Красою стане ця країна,
І скажуть всі: «УХ! Україна!»
В останнє вітерець обняла,
Всміхнулась краплі, засіяла,
Передала їй свого жезла,
Почала худнути та щезла.
Небо лазур’ю розчахнулось,
Й веселкою всім посміхнулось.
************************
Тож, люде, думайте, читайте,
За вибір свій – відповідайте,
Бо вам на цьому світі жити,
Вам правити й богу служити.
Щоб потім нам не жалкувати,
Не знати війн, дітей ховати -
Подумайте кого обрати,
А негідь – треба попирати.
Не сподівайтесь на царя,
Він не покращує життя,
Вождів, кумирів не чекайте,
Всі зміни з себе починайте.
02.01.2018-12.08.2018р
ID:
819286
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.12.2018 17:16:36
© дата внесення змiн: 28.05.2021 10:19:21
автор: Одарка з Тавріди
Вкажіть причину вашої скарги
|
