У ікони, вже стомлена свічка,
Мерехтливо розкидує тіні,
Щось шепоче розпалена пічка
Та тріскоче не раз в бурмотінні,
Біля неї згорнувшись клубочком
Муркотить собі лагідно котик,
А на припічку мати з синочком,
Гомонять про щось весело двоє
— Ну ж бо... Досить, пора тобі спати,
Притомився мій хлопчику милий...
— Ні, матусю не хочу... А тато?
Він сьогодні... Сьогодні не прийде?
— Синку... Любий, коханий горобчик...
Моє серденько... Моя надія!
Не завжди так стається, як хочем,
Та татусь наш вернутись зуміє...
Він війде, якось двері відкривши,
На порозі спинившися стане,
Усміхнеться, в дім промінь впустивши,
І залишеться... Чуєш! Вже з нами...
Тільки вір! Сину мій... Тільки вір лиш!
— Мамо... Мамцю... Скажи мені казку...
Я засну, та послухаю трошки,
Розкажи її тихо про тата,
Як зумів він все зло побороти!
— Ну гаразд вже, тож слухай уважно... –
Й почала так тихесенько вкотре,
Свою розповідь. Змучена... Гарна...
А по личку котилися сльози
зворушливо
