Дякую Вам, пані Надіє! Цей вірш - ностальгія за Новорічними святами. За казкою дитинства. І бувають якісь моменти, коли на душі виникає ностальгічний щем. Наприклад, я ніколи не любила школу. Школа для мене була каторгою. Все своє життя я навіть згадувати про неї не хотіла. А цього року, влітку, після святкування 60-ти річчя чомусь про неї згадала і так мені захотілося просто прийти в школу, походити по коридорах. Зрозуміло, що з вчителів вже нікого не залишилось. Я почала знаходити свої школи (а в мене їх було три). Одна вже не існує, а дві знайшла. Може наважуся туди сходити. Звісно, що ми всі живемо надією на краще майбутнє, але все це примарно. Треба жити зараз, сьогодні і радіти кожній хвилині життя. Бо колись це майбутнє для тебе вже просто не настане. Якби це розуміти з молодості, то багато часу не було б втрачено.
Летить час ,його не спинити...Життя продовжується...Надіймося на краще! 
Радіймо життю! 
