Стою і по доброму заздрю вербі –
Божествено ніжна й красива.
Осінній мороз тут хижацьки пробіг,
А в неї весняна ще сила.
І голос пісенний – не схожий на плач,
Хоча називають плакучою.
Новенький, без жодної цяточки, плащ.
А зачіска просто блискуча!
Вербі цій маестро якийсь – перукар,
Напевне, коханцем доводиться.
Роботу модельну такого зразка
Наслідують нинішні модниці –
Зелене волосся струмками тече,
Каскадами пишними ллється,
Спадає в траву дивовижним дощем.
Дивлюсь і не можу відвести очей:
Це справді все так? Чи здається?
