Зайнялася пожежна блакить,
З рідним краєм забулось прощання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.
Був я ніби занедбаний сад,
Ласий був до жінок і пиятик.
Та гульба мені більше не в смак,
І не хочу хмелів аніяких.
Все б дивився у очі твої,
В злото-каре у них темноводдя,
Щоб в минулі любові і дні
Не зронити тебе із «сьогодні».
Легкість поступу, ніжний стан.
Горде серце твоє чи пробудить
Те, як ніжним стає хуліган
І смиренно, слухняно любить?
Я б забув про шинки навік,
Віршування б одрікся зовсім,
Задля доторку рук тонких
І волосся твого, мов осінь.
Я б пішов за тобою услід --
Хоч у землі чужі -- без вагання.
Перший раз в моїй пісні дзвенить
Не скандалу надрив, а кохання.
***
Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.
Был я весь - как запущенный сад,
Был на женщин и зелие падкий.
Разонравилось пить и плясать
И терять свою жизнь без оглядки.
Мне бы только смотреть на тебя,
Видеть глаз злато-карий омут,
И чтоб, прошлое не любя,
Ты уйти не смогла к другому.
Поступь нежная, легкий стан,
Если б знала ты сердцем упорным,
Как умеет любить хулиган,
Как умеет он быть покорным.
Я б навеки забыл кабаки
И стихи бы писать забросил.
Только б тонко касаться руки
И волос твоих цветом в осень.
Я б навеки пошел за тобой
Хоть в свои, хоть в чужие дали...
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить
С.Есенин
