Тамара Васильєва
«Мамина хустка»Збірка віршівВидавництво «Український пріоритет»
Київ-2019
(об’єм – 128 сторінок)
З Кременчука прийшла до мене нова книжка. Поштарка принесла її мені прямо в хату. Це збірка віршів Тамари Васильєвої «Мамина хустка». Які ж це приємні миті ─ тримати в руках і гортати свіжу, щойно з друкарні українську книжку, евпропейську за якістю. Оформлена дуже гарно, та ще й в твердій обкладинці. Що не кажіть, а тверда палітурка забезпечує виданню не лише фізичну довговічність ─ вона ще й надає їй певної респектабельності, солідності.
Знаю, як багато душі, сил і старання вклала автор в цю духовну роботу. Пані Тамара присвятила її своїй мамі Марії Іларіонівні. Книга ця для неї дуже дорога, вистраждана. Любов до матері і власні материнські переживання про наше сьогодення наповнюють кожну сторінку цієї збірочки.
Мені особливо приємно було бачити передмовою до книжки свої думки про вірші Тамари Васильєвої. Нижче наводжу цю свою невеличку ремінісценцію.
Хто не тужить за минулим, у того не було матері
Читати збірки віршів присвячений мамі доводилося і раніше. Такі вірші завжди хвилюють, як би не були написані – з більшою чи меншою майстерністю, бо всі прояви почуттів автора, пов’язаних з образом матері, ти приміряєш до своїх почуттів.
Тому з вдячністю і відповідальністю кілька років тому взявся написати музику до вірша Тамари Васильєвої «Мамина хустка». Часто згадуються рядки з того вірша:
«Мамині квіти вели у життєві світанки
І вистеляли дороги в далекі світи.»
Тому і зараз, прочитавши збірку Тамари Марківни розхвилювався, бо це було наче написано про мою маму і про те, коли вона була жива, і про те, коли вона пішла від мене у засвіти.
«Бережіть своїх мам. Це – щастя.»
(З вірша Тамари Васильєвої «Щастя»)
Тисячі художніх творів прославляють материнство, оспівують матір. Це твори найрізноманітніших видів і жанрів, починаючи від дитячих віршиків для читанок і веселих абеток аж до філософських трактатів на кшталт «Феномен материнства як соціобіологічне явище». Мамам присвячують вірші-молитви і вірші-сповіді, оди і поеми, епіграми і панегірики. Та ще більше мабуть написано творів у зв'язку зі смертю чи втратою матері – своєрідних епітафій, в яких намагаються висловити те, що не зуміли чи не встигли за життя найріднішої людини.
«Прости мене, мамо, не вмію любов показати…»
(З вірша Тамари Васильєвої «Прости мене, мамо»)
Насправді, мами ніколи не вмирають, просто перестають бути поряд. Поки у тебе є мама, ти не перестанеш бути дитиною. Немає нічого святішого і безкорисливішого любові матері. Мати — це найхвилююче з усього, що є на землі, це найдорожче, що є в людини! Це мама подарувала нам життя. Мама для дитини є ангелом-охоронцем. Вона єдина, вона наймудріша. Ненька – уособлення самовідданої, святої любові, бо немає любові, сильнішої за материнську, немає ніжності, лагіднішої за ласку і турботу материнську. Вона — символ доброти, усього найкращого, що є в природі людини. Кожен з нас завжди почувається в боргу перед мамою.
«Ми перед мамою у вічному боргу
І не спокутати його ніколи.»
(З вірша Тамари Васильєвої «Вічний борг»)
Кожен, як уміє, намагається знайти ті слова, якими можна було б виразити свою безкінечну любов до матері. Той, хто володіє художнім словом, намагається донести до світу істину: «Найкраща мати — моя матуся».
Тамарі Васильєвій донести цю істину вдалося.
Ваша ремінісценсія, пане Вікторе, як анонс книжки Тамари Васильєвої звучить як самостійний твір критикиа-поезієзнавця. У Вас, певно, вже зібралась ціла бібліотека з книжок поетів-початківців... Гарну справу робите, пане Вікторе!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, пане Олексію! Дійсно, зібралося вже трохи презентованх авторами книжок. Це ше не бібліотека, проте одна полиця стандартного розміру заповнена вся.
