Буває так, що в тебе посмішка на обличчі,
А в душі так сумно.
І віють пейзажі, кадри, стани, плани звичні
Так сиво й бездумно.
Буває так, що треба вести себе стримано й серйозно,
А душею ніжно хочеш посміхатись.
Буває так, що все йде шкереберть, не так, не в смак, курйозно –
І хочеш невидимою здаватись.
Буває так, що настрій твій – це і є віддзеркалення душі
Справжньої, не фальшивої.
У ній так добре, м'яко, чисто та приємно, ніби у вірші –
Це стан миті сміливої.
Буває, що так кепсько та незнано у душі –
А мусиш, мусиш далі жити,
І мусиш, попри все, рости, немов сухі кущі,
І горе, й радість пережити.
В душі... ніхто не знає, що там, як там, в ній.
Чи вона від щастя шаленіє, чи рветься на шматки,
Чи шепоче; «Ні, не йди...», чи верещить: «Гей! Стій!».
І всі ці речі, дії в пам'яті даються у знаки.
19.04.2017
ID:
836823
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 28.05.2019 20:56:08
© дата внесення змiн: 28.05.2019 20:56:08
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|