Коли в тебе на шиї був зашморг, а з-під ніг уже вибили стільця, ти ще був живий. Ти летів у міжчассі й міжпросторі до вершин розуміння. Проблема була лише в тому, кому та як переказати цей досвід.
Адже коли хтось підхопив тебе за ноги й повернув у закляте коло, ти все забув.
Втім, якщо біль справжній, вгамувати його неможливо.
Мільйони борсаються з мішками на голові, не усвідомлюючи, що сталося.
А не сталося, власне, нічого. Тобто сталося Ніщо.
Сонце грітиме ящірку, аж поки відкине лапи.
Змія, вповзаючи в темряву, шелестить мільярдом очей.
Це моя подруга.
Вповзає в серце того, хто гадав, що не спить, розчепірює пащу й кусає.
Кров зеленіє.
Валяться декорації, тане карпатський сніг і між пролісків проповзає квітка Довбуша.
З лісу виходять мертві вовки і з-під неба лине забута пісня про женців, про золоті колоски й розливання великої річки – гей-га, гей-га, гей-га, гей-га...
Хробаки зґвалтували ванільне морозиво.
Місячні арки ховають ненависть опришків.
Здригається ґрунт від променів, чотири сонця раптово стають, залізне кохання гарчить від екстазу і валяться кляті вози.
Тупо бовкнуло било колишньої церкви й заглохло.
Корчмарева дочка збирає валізу.
Археолог дістав із кишені закислений цвях.
