Вентилятор крутиться, обертається,
Грає світлом, тінями мерехтить...
В дзеркалі сердито все придивляється
Дон Кіхот диванний і мене злить.
Щось йому сказать,
Камінь кинути,
Мудру тишу "висадити", мов скло,
Потім щоб збирать,
Пальці різати,
Глузду друзочки — це кому назло?..
Руки в мозолях вже і так давно,
Бо ями у собі копаючи,
Не одну лопату впустив на дно,
Рештки попід череп ховаючи...
Рухає вітряк стрілки-лопасті,
Будить коливання повітряні...
Маніяк у себе на допиті,
Що запитань власних не витерпів.
