Інколи так хочеться здатись,
Не бачити й не чути нікого,
Оманним спокусам віддатись,
Бо не плететься майже нічого.
Інколи так хочеться впасти
У прірву своїх почуттів,
Рішення невчасні відкласти
У вимір невпинних чуттів.
Інколи так хочеться видаватись
Тим, яким не є насправді,
У прагненнях до кінця не змагатись,
Жити в фальші, а не в правді.
Інколи так хочеться зникнути
У безмежному Всесвіті.
До якихось турбот не звикнути
У складній, сивій безвісті.
Інколи так хочеться не бути
У глухій миттєвості своїй,
Про проблеми та втрати забути,
Не даватися довірі твоїй.
18.03.2017