Листком осіннім я від вітки відірвусь,
Полишу дім, як та пора довкола стане.
Ні, моє дерево не було так погане,
Але ж долоні хочу пестити комусь.
У окулярах жовтих днина наджива,
Хоча сумна і не така вже урочиста.
Фарбує місто спокій мого падолиста,
Воно прощається, та має ще дива.
Гаряче тіло йде - ворота золоті,
Долоня лагідна відкриє у них таїн.
Вона листок торкає, він і оживає,
Хоча від дерева назавжди відлетів.
Олег Купрієнко (с) 20.10.2018
