|
Вечір за вікном, тумани
Обтягли землю мов би хмари.
Вона сира, ними парує,
Бешкетник вітер там вирує,
Її збиваючи кургани.
В лікарні тихо, лиш він стогне,
Від себе біль як пошесть гоне.
У муках мружиться, конає,
В кулак долоню так стискає,
У сон як в мариво він тоне.
Крізь сон почув що хтось сміється,
Від сміху того світ трясеться-
Здається так усе йому,
Він хоче згнати сатану:
-Йди геть-, кричить, від пекла рветься.
-Прийшов по мене ти, я знаю…
Не бачити мені вже Раю,
Та дай померти тут спокійно,
Чому смієшся ти постійно?
Я рідних бачити ще маю…
-Та що з тобою, чуєш брате?
Вставай, не треба мене гнати…
Це ж я, твій брат, скажи що треба?,
Прийди у себе, я не з неба…
Я не прийшов щоб душу брати!
Розплющив очі він і бачить
Лице приємне, рідне, плаче.
Не дух то є, а хтось знайомий.
-Мій брате, ти? А я бач хворий.
Прощатися приїхав значить?
-Та що ти кажеш, брате, знай,
Лежи спокійно, не вставай.
Твій біль ми зможемо здолати,
Приїхав я тебе забрати…
А поки що ти спочивай.
Дивився хворий брату в очі,
Й сказав він сумно: -Жити хочу,
Та знаю що помру я брате,
Хочу тобі лише сказати
Я не торкнусь цієї ночі.
А що є світло, чи ти знаєш?
Коли ти силу встати маєш,
Піти і стати серед шляху,
Не мати в погляді ні страху,
Людей привітно зустрічаєш.
І тиснеш руки їм магнітно
І ходиш боязко й елітно.
Стискаєш руку ти людині
І силу чуєш в тім пориві,
І ночі в тобі не помітно…
Закрив він очі, став дрімати:
-Оце є… щастя - встиг сказати,
Промовив, витерся рукою,
І знову сміх пішов луною,
У голові почав лунати…
…На дворі вечір, ті тумани
Стягнули землю мов би хмари.
Сира вона… Уся парує.
Бешкетний вітер там вирує,
Її збиваючи кургани.
Олег Купрієнко (с) 13.08.2001р.
збірка поезії "100/5"
ID:
847285
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 06.09.2019 09:06:19
© дата внесення змiн: 06.09.2019 09:06:19
автор: Олег Купрієнко
Вкажіть причину вашої скарги
|