Майнула іскри дещиця щось йокнуло в грудях.
Ніхто не зрозумів що коїться та вочевидь біда.
Почувсь жіночій зойк "Смотри горит мужик у парапета"
Хтось кинувсь рятувати - та дарма
Горить з середини - не допоможе тут вода.
Ще п'ять хвилин тому читав він вірші
Ще три стояв, кричав щось випадковим свідкам.
Одну назад він лив бензин шукав очима тих хто зрозуміє.
Вдихав останній без болю́ ковток.
Короткий погляд на Тараса,
Зажмурив очі, мить і вогняний клубок.
Втім міг не діставати сірника.
Бензину міг не лити на одежі.
Коли сгоряє від болю́ душа
За свій народ болить тобі без межі.
І в голові пече, що в пеклі України доля
Несила не кричати - "Ми в неволі!"
І він кричав, писав, благав та вимагав
Він бив на сполох в дзвони і у двері
Горів і так щоночі-дня та щогодини
Не зчули, не схотіли, не змогли.
Він запалав бо не знайшлося в натовпі людини.
Я міг би народитися в той час.
Я міг би стати поруч з чоловіком
Що смерть прийняв піклуючись про нас.
Та зупинити би не зміг - збагнув я з віком.
Лише нащадок, я з тих поколінь,
що в дар отримали країни Незалежність
Не дай Бог упустити те, ціна за що
болю́ в вогні безмежність.
