На столі лежить блокнот з усіма ненаписаними віршами,
Ти можеш його розірвати й звільнити мене.
В шафі вісить мій одяг,
Ти можеш викинути його й залишити мене на одинці з правдою.
Безжалісно ти нищив все, що належало мені,
Без печалі в очах казав, що я зайва,
Так відверто й чесно ти дав знати, що не згадуватимеш мене після всього.
Під ліжком заховані мої таємниці,
Відкрий їх, я хочу, щоб ти знав мене до кісток.
До стіни прикована моя душа,
Звільни її, вона мучилась тут довгі дні.
Безрезультатно я руйнувала всі стіни, що розділяли нас.
Так брехала й самонавіювалась, думала ти повіриш,
Віддавала свободу, думала зрозумієш.
Коридором ходить моє кохання,
Знищ його, воно не має права на існування.
Вулицями блукає мої розум і совість,
Знайди і поверни їх мені.
Було б так чудово все забути, але...
Я пам'ятатиму цей запах цигарок, який ти намагався приховати одекалоном.
Я збережу той підсніжник - символ мого мовчання.
Я викарбую на серці твоє ім'я.
Знаю, цього разу так просто мені все не минеться.
Наша історія не скінчиться й через п'ять років.