Мені розказувала мама,
Ту дивну казку перед сном.
Тихенько щоку цілувала
І гладила моє чоло.
Ця розповідь її цікава,
Щоночі снилася мені.
Я бачила все так яскраво,
Тож діло бУло на весні...
У сні моєму, майже всюди
Важка робота аж кипить
І трудяться довкола люди -
Не зупиняючись й на мить.
Й біжить до них мале дівча,
В руках несе кульок з обідом.
Там її мама зустріча,
А ще, стрічають баба з дідом.
Отак раніше - день у день,
Сім'єю соняшник сапали,
Під ніс мугикали пісень,
ЯкОсь ті гроші йі заробляли.
А ген за полем, в толоці
Велику череду ганяли.
Корови аж по два відра
Хазяйкам молока давали.
На осінь - рвали буряки,
Руками голими збирали.
Їх не ховали у мішки,
В причеп, на трактор закидали.
Пшениці, Боже, повен край,
Ще гречка, і ячмінь кусючий,
І яблуками злито гай,
На нашій на землі родючій.
Мені розказувала мама,
Ту дивну казку перед сном,
Я зараз розумію прямо -
Для чого це тоді було.
Щоб я із самого із малку,
Ввібрала істину одну,
Щоб край я свій кохала палко,
І пам'ятала ту весну.
Щоб люд наш поважала вічно!
І цінувала їхній труд.
Я заявляю це публічно:
"Трудяги скрізь не пропадуть!"
А в селах, то кажу я щиро,
Самі лишень трудівники.
Які у них двори красиві,
Які шикарні квітники!
Такі в нас люди працьовиті.
Такі от - з ніг до голови.
Мені приємно розуміти,
Що я така сама як ви.
