Передзим’я землю обіймає,
Мов крізь сито сіє дощ мілкий,
А з країв, де й зараз сонце сяє,
Долинає ніжний голос твій.
Все життя, можливо, снив тобою,
Звав до себе, тільки не зустрів…
А тепер вечірньою добою
Серце твоє піснею зігрів.
Вже й не ждав від долі цього дива.
З тим, що є - змирився назавжди.
Осінь пізня в ірій відлетіла,
Вітром замела чиїсь сліди.
Кличеш ти до себе, щастям маниш,
Привидом далеких ніжних літ.
Як мені побачити з туману
Чи насправді це троянди цвіт?
Може, перше враження – омана.
Час пройде і прийде гіркота.
Біля мене тобі кепсько стане,
Буде мені думатись: «не та!»
І назад мені не повернутись,
Бо згорять розведені мости!
Без Вітчизни я не зможу бути,
Без чужини вже не зможеш ти!
Тож нехай все буде так як склалось.
Юності немає вороття.
Дякую, що серцем одізвалась,
Дякую, що кличеш до життя!
В самоті своїй цей вік відбуду
Скільки Богом дано на землі.
Та ховатись за моря не буду,
Як це роблять люди-журавлі!
21.11.2019
... 
