Красиві, витончені, як богині,
Немов з морської піни Афродіти.
Вони на п’єдесталі, на вершині,
Від усмішок їх можна захмеліти.
Звабливий погляд, стримана манера,
Спокуслива хода та владне слово.
В коханні – покровителька Венера.
І з ними почуваєшся святково.
Незчуєшся – як можна спокуситись,
Спіткнутись легко в царстві чарівному.
І на таку красу лишень молитись…
Та в раї тім він відчуває втому.
Не в’ється павутина там, де очі
Смарагдові ввижаються щомиті,
Де видиво – уста п’янкі жіночі
І плечі в золотому оксамиті.
Здається, щастям світиться планета
При згадці про знайомі ніжні руки.
І хай горять спокусливі тенета –
Любов не допускає зрад, розлуки.
Його кохання світле, без відті́нку.
« Якийсь дивак»,- шептали поза спину.
А він молився на звичайну жінку.
А він молився на свою дружину.
