Серце колотить в ребра,
всі ми йдемо вперед.
Носим шматочок неба,
мрієм про ле́гкий злет.
Але та ле́гкість вільна,
згорнута в маєту,
Важчає безнадійно,
губить свою мету.
Якось посеред ночі
серце штовхне в ребро:
Порожньо й ниє... Що це? —
Неба мов й не було.
Тільки порив без дії,
тільки вчорашній день.
Хто ми тепер такії? —
Коми глибоких тем,
Кра́пки незжитих істин,
знаки важких питань...
В повістях власних — тісно,
вище ж — бракує знань.
Міряєм чиюсь думку
з ширшого знов плеча,
Бідкаємось: так гулко —
вже й душа, мов чужа.
Тісно в своєму світі,
холодно у твоїм...
Ми — мов маленькі діти —
граємо. Час — мов дим.
Серце колотить в ребра.
Всі ми йдемо вперед.
Носим шматочок неба.
Мрієм про ле́гкий злет.
