ДЕНЬ ІЗ МИНУЛОГО
Минуле, сьогодення та майбутнє... Людство постійно намагається аналізувати, систематизувати, закарбувати в історичній пам'яті саме минуле; намагається встановити логічний зв'язок між витоками істини, скласти логічну модель впливу минулого на сьогодення, а теперішньго періоду — на майбуття. Вчені, аналітики, науковці, історики, економісти, екстрасенси мають свої концептуальні погляди на проблеми, які були притаманні епохам, окремим країнам, постатям...
А, що ж тоді саме минуле для простої пересічної людини в буремному сьогоденні? Кожен із нас розмірковує над вагомістю цих часових іпостасей і чомусь вперто не хоче остаточно прощатися із минулим: зберігає листи та листівки, фотоальбоми та пам'ятні сувеніри, відеоролики, магніти, монети... Перелік цей можна продовжувати та аналізувати, класифікувати за ознаками.
Думаю, що найпотужніший носій інформації, подій як радісних так і сумних, - це наша пам'ять! Адже не дарма ми часто вимовляємо “не забуду тебе ніколи”, “пам'ятатиму цю мить вічно”, “кохатиму лише тебе”... Саме тієї миті ми прагнемо закарбувати у пам'яті найцінніше, світле і прекрасне, дивовижне й сонячне, найприємніше на завше! Ми щиро хочемо, щоб ті миті були, оселилися як чудодійні лєкарі з нами поруч і навіть не прагнемо та й не можемо збагнути кожної такої миті, що, можливо, доля подарує інші щасливі миттєвості, повну чашу любові, ніжності, мрій. Ні! Ми у щасливі хвилини не мріємо про кращі миті, а навпаки — все проєктуємо на майбутнє: що лише так хай буде завше! І це чудово! Але ми прагнемо не збереження пам'яті, думок, подій... Кожен із нас намагається закарбувати, зберегти, взяти із собою в мандрівку майбуття не просто спогади, події, зустрічі, стосунки, а незабутні почуття: дотики, де мороз по шкірі, спокусливу посмішку, ніжні обійми, вираз рідних очей, їхній блиск, спалах пристрасті, голос близької людини, шал поцілунків... Коли ти в повній гармонії, коли в полоні почуттів, то хочеться, щоб цей стан був одвічно, щоб щастя вирувало і п'янило єство завше.
Але, на жаль, життя підступне, а часом — жостоке, бо не виконує наших прагнень у повній палітрі задумів, бажань, мрій. А ми ж так прагнемо, щоб почуття, відчуття, дотики... відчувати саме такими, якими їх нам подарувала доля у певні миті: барвистими, бентежними, неповторними. І ми переконливо у це віримо! Думаємо, що наша пам'ять збереже всю гаму того так само яскраво, повнокровно, як о цій миті, коли ти безмежно щасливий.
Час плине, життя крокує... Змінюються обставини, оточення, плани, стосунки. А ми завше прагнемо ідеального. І нам іноді здається, що у минулому саме так було. Любимо згадати, посумувати, пустити сльозу... Адже тоді ми були просто молодими і здавалось, що світ прекрасний, добрий, чарівливий, що він створений для двох, які дихають одним повітрям, які прилипли шкірою один до одного, які мовлять однією мовою кохання і пристрасті без зайвих слів. Це весна — весна юного максималізму, весна прекрасних мрій, обіцянок.
І знову плине час... Ти заклопотаний, бо вже дорослий і надто відповідальний! Сім'я, діти, обов'язки... І раптом у тому монотонному, стабільному, спланованому просторі, який не є поганим, а навпаки — таким рідним, зручним, передбачуваним. Там усе відоме: і плани, і навіть дрібні негаразди. І ми б не хотіди нічого змінювати: є затишок, є любов, є звичне сьогодення. Тільки іноді зранку, коли оживає природа, коли за вікном нова чергова весна, час від часу промайне думка і спогади про такі свіжі, юні відчуття та дотики заборонених бажань... Тепер ми думаємо, що вже все знаємо, що відчуваємо і думаємо правильно, що є стабільні стосунки. Це справді необхідно цінувати, і ми цінуємо та віримо у те, що нічого змінювати не бажаємо, не плануємо або навіть не думаємо про це.
Так крокують миті, дні, роки... Але раптом однієї нової весни ти прокидаєшся аж занадто щасливим, окриленим! І відчуваєш духмяний шарм квітучого всесвіту якось особливо бентежно: так, ніби тобі знов шістнадцять, а під будинком чекає юнак із букетиком фіалок. Відчуваеш цей аромат і тіло вже не слухається, бо хоче вирватись на волю — на зустріч новій весні! Невже з часом, коли життя дарує ще один шанс закохатися, ти не готовий, ти вагаєшся? І це так є насправді. Моральні обов'язки, відповідальність за тих, хто поруч, сумніви, невизначеність, непевність... і безумний потяг до того, кого кохаєш понад усе. Щоб не робив, нкуди б не йшов, чим би не займався, а подумки весь час цей бездоганний образ, ці бездонні очі, ці рухи, слова, подих... Усе — ось вони тенета кохання, нові відчуття серед кожного звичайного дня, який вже тепер не такий, як колись! Ти замріяний, задумливий, трішечки сумний, частково загадковий, але такий щасливий!
А ось — знакова подія у минулому! Її теж хочеться закарбувати у пам'яті на довгі-довгі роки. Адже цей неймовірний сплеск щастя, ця вершина власної перемоги, особистого здобутку — власне, те, що називають “драйвом” або адреналін, який як добрий наставник штовхає тебе далі до нових звитяг.
ID:
871103
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 07.04.2020 15:15:02
© дата внесення змiн: 07.04.2020 15:15:02
автор: Наталі Калиновська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже гарно! 
