коли
навіть найменший гріх мого батька
гнітить мою душу,
і вдавані страждання моєї матері
не відпускають її на волю,
я думаю: з неба має зійти вогонь,
що очищує навіть безгрішних,
дарма, що цей вогонь приносить мені біль –
хай буде;
дарма, що він проникає
аж до основ буття, о господе,
через діряву стріху, –
хай буде так.
діти надворі: "хай буде дощ, хай буде дощ!"
– навіть так?
– так, саме так,
господе.
без води не зійде ніяка насінина.
а тим часом лежить і гріється в землі,
і лиш голод її проростає,
укорінений міцно: господе!
зглянься на твого негідного сина:
чи не бачиш, як плачуть
ці олігархи, митрополити та королі?
що ж, нехай їхні сльози так і будуть даремними.
ти на них не зважаєш, а мені болить.
ти знаєш їхнє серце, а твоє все – таємне,
всі свої обіцянки ти кидаєш насамохіть.
моря, що наповнені моїми сльозами по вінця,
вже не стануть повнішими, берег глузує з них.
а ці олігархи, як кинеш їм чесного,
здобутого в муках червінця,
плачуть ще дужче, а дякувати –
таких вже нема дурних.
тільки діти надворі: "дощику, дощику!"
– так вони просять?
– так і радіють,
господе!
хай буде, що хмари сплеснуть в долоні,
хай викрешуть з неба воду й вогонь:
той вогонь потече річками,
блискавичними жилами атмосфери;
та вода принесе нам, мов немовля-пророка,
сподівання на те, що прихилишся
й до инших наших
багатьох-багатьох прохань
https://www.youtube.com/watch?v=wRnkFeywfBE&list=RD8DRRyAh9OnQ&index=19