Це життя, як його я любив!
Та обсіли вже думи старечі,
А, здається, що я ще й не жив,
А літа навалили на плечі.
Пам’ятаю, як був ще малим,
Так дорослішим стати хотілось!
Не лічив тоді весен і зим,
Пролетіли вони, як наснились.
В своїх мріях за хмари літав,
І весь світ був, немов на долоні.
Не беріг свого щастя, не дбав,
Доки сніг не замів мої скроні.
Дуже хочу вернутись в ті дні,
Де хлопчиськом я був босоногим,
Там стежинки всміхались мені,
І життя не здавалось убогим.
То ж і хочу в дитинство втекти,
Хоч на вечір, на день, чи годину,
Щоб по росах босоніж пройти,
Розчинитись в гаях солов’їних.