|
Ходити в магазин було однією із найулюбленіших справ, тому що крім необхідних покупок, може перепасти чогось смачненького, або якоїсь іграшки вдавалося випросить.
З дому обов’язково гарно вмивалася, мила руки, ноги, вдягала щось новеньке і з родичами, тримаючись за руку йшла в центр села, по магазинах. Найбільше любила я іграшковий магазин, не те що там самі іграшки продавали, але бачила я в магазині саме їх. А от відвідування «залізного» магазину, (магазину промтоварів) було справжнім випробуванням. По-перше, там не було нічого цікавого. По- друге, страшенно смерділо фарбою та розчинниками. А по-третє, що може дитина набачити потрібного між гвіздків та черепків?
У продуктовому магазині було цікавіше. Щось завжди добре пахло на весь магазин: чи то плетений калач, чи риба, чи ковбаса, чи цукерки і зразу ж дуже його хотілося.
В магазині і влітку і зимою було багато людей, всі стояли в чергах і чекали, то свіжого хліба, то якихось дефіцитних товарів.
Я добре пам’ятаю свій перший похід в магазин, це було на День народження тата - 20 серпня.
Зранку йшов дощ, і ми з мамою прибирали в хаті. Коли трішки вияснилося, то мама нарахувала мені копійками грошей на три хлібини, знайшла мою синьо-фіолетову парасольку, блакитні чоботи і відправила в магазин. Та не все так швидко було. З самого ранку читала мені настанови: як йти, де дорогу переходити, що обходить, куди не звертати, як тримати гроші, щоб не загубить, як хліб скласти в торбу, щоб було зручно нести…
Наслухавшись моралей, я з сумкою і парасолькою сама вперше вийшла у світ. Я йшла – а мені здавалося, що на крилах лечу. Здавалося, всі люди, що зустрічаються на шляху дивляться і дивуються, що я сама-самісінька йду по дорозі в магазин. В черзі завчасно витягла жменю монет, розділила тричі по двадцять копійок ( саме стільки тоді коштувала хлібина) і такими ж купками подала гроші тьоті Тамарі, а вона мені три цеглинки хліба.
Це не можна уявити, як важко мені було нести той хліб, ніби гирі в торбі, тягли мені руки до підлоги, і заносило в різні боки від тяжкої ноші. Але ж сама. Я змогла. Не злякалася ні дощу, ні собак, ні далекої дороги.
Додому я повернулася як після героїчного подвигу. А потім ввечері, коли приїхали гості на День народження, довго хвалилася своєю самостійністю.
(*- магазини в селі Гнідинці)
ID:
876131
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.05.2020 12:52:05
© дата внесення змiн: 16.05.2020 12:56:29
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
