У цьому місті, що спорожніло –
Немає горя, немає болі.
Нема нічого – лиш ми, о мила,
Нема нікого – лиш ми з тобою.
Твої то кроки дзвенять луною,
Моє то серце – мов навіжене?
Зірок холодних торкнись рукою –
У небі – Лебідь, чи Хрест Південний.
Згасає світло, стоять машини –
Порожніх вулиць безмовний цвинтар.
Ввійди у тишу, пірни в глибини –
І хміль відчуєш – осінніх вин дар.
Ця тиша – вітром гілки гойдає,
Пливе, мов хвиля, і щось шепоче,
Наздоганяє, і огортає,
І віддає нас під владу ночі.
Даремні – віра, сліпа відвага –
Чекають біди і руйнування,
І нездійсненність, і вічна спрага.
Лиш мить коротка – порятування.
Зітре на порох міцні споруди,
І зникне небо, і сонце згасне –
Все незбагненно піде в нікуди.
Хто знає – пізно, а чи завчасно?
