Ми з тобою, неначе окреслені лінії,
мов ізобари*.
І нехай покриває ті контури інеєм
та незабаром
нас зведе на поверхні одної планети
жадібна тяга.
Вже підкинута крутиться примха-монета...
В нас - одна спрага.
Зараз тут, чи аж за дев'ятсот кілометрів -
то не питання.
Я ловлю в цьому Всесвіті між ліній стертих
твоє зітхання,
ти читаєш мій настрій між атмосферно,
як із долоні.
Є на карті цій світу точка напевно,
де ми в полоні
тиску в серці, котрий у обох пульс міняє
при поцілунку.
Вже масштаби крізь вічко кохання силяє
в рівнім малюнку:
від зітхань безкінечних посеред ночі
в далях синхронних
до глибокого погляду очі у очі
рідних бездонних.
Ми з тобою неначе окреслені лінії,
мов ізобари...
Я безмежність цю відстаней стру твоїм іменем
вже незабаром.
*Ізобари - (від гр. ισος — «рівний, однаковий» і тягар, вага) - одне із значень - лінії, що з'єднують на географічній карті місця з однаковим атмосферним тиском.
