погані часи настали: дуже погані.
хто в тому винен? невинних нема.
скажи, що ти бачиш? і що б ти хотіла бачити?
скоро мене не стане. схаменешся – а ти сама.
чи, може, ці люди – хто вони, такі величаво дрібні?
– може, ляльки для биття, виховання
та инших таємних забав.
а що мене тут з вами не було аж три дні,
то не було ж нікого. що я робив? міркував.
ви не знали? тут така радіяція,
що її не бояться лиш пафосні таргани;
мої залізні мізки трохи підгоріли,
і мені вже примарилося, мене поховали живцем.
час – це те, що є зараз. чи добре вам там самій?
засіваючи лоно темряви емоційно тупими словами,
чуємо в відповідь стогін жінок, припнутих для покарання
десь до ганебних стовпів. міледі, чи ви ще з нами?
курив. відпочив, погуляв – стало відносно легше.
та коли повернувся, побачив: кепські справи! пора йти геть.
тут потопаю в розпусті, задихаюся в гріху,
блукаю сміттєзвалищами безумства –
все це – набагато гірше, ніж бути похованим живцем.
час для об'яв. розгніваюся, й постану самим собою.
хто тут бажав би реально перемогти?
всі бажають угод, компромісів, якогось слизького миру
з ворогом людського роду, кажучи: чорт нам пастир,
а ми – його вівці, свідки його мерзоти.
подивлюся на це, послухаю, та й промовлю недбалим жестом:
зрозуміло. спаліть це місто, й не забудьте полити квіти
buried alive, motörhead
