Тихо-тихо приходить осінь...
Непомітно темніють ночі...
А вона ні про що не просить,
Тільки дивиться сумно в очі.
Вітер-друг прилітає часто
І гойдає, немов колиску.
Добре весело зустрічати,
Та підводити важко риску...
Діти виросли... Не радіють
Їй, як в гості приїдуть зрідка.
-Це нормально. Ну що тут вдієш,-
Каже яблуня їй, сусідка,-
Яблук теж вже не хочуть рвати,
Хочуть жити майбутнім роком...
Пам'ятає вона, як звати
Всіх...І їхні дитячі кроки...
Хтось, буває, усе ж присяде:
-Тут вода, дощик був неначе...
Просто гойдалка дуже рада,
І від радості тої плаче...
Зачіпили за душу і зворушили до сліз.
"...А вона ні про що не просить,
Тільки дивиться сумно в очі."-просто в серце. Дуже сподобався вірш. Дякую за таку творчість.
Я шукала для прикладів вірші про осінь, набрала в пошуку ОСІНЬ - і твій вірш з*явився першим)) Гарний приклад осінньої поезії! Хоча вірш зовсім не дитячий, глибокий і сумний! Але такий зрозумілий і щемний.
Зачіпили за душу і зворушили до сліз.
Дуже сподобався вірш. Дякую за таку творчість. 
Дуже приємно, що Вам сподобався цей вірш.
Гарний приклад осінньої поезії! 
Але такий зрозумілий і щемний. 
