Самі найкращі вірші
Падають, як завжди на клаптик паперу,
Який де небуть у кишені плаща.
Під ливнем на площі, у якомусь там сквері.
Глибокої осені...
Що там.....Зими!
І розмиті ті літери якісь тай зникають,
Ніде не мине лиш суть,
Самі найкращі вірші відчувають,
Вони мов по венах від серця течуть.
І де би ти, не блукав у ті миті..
І навіть, якби лапаті сніги,
Усі ті слова нічим не розмити
І не розвіяти навіть золи.
Відчуті слова завжди лунають.
Вони ловлять тебе за плече
І байдуже зовсім, що каплі стікають
І по складці вода до кишені тече....
Ірина Шипа 20.08.2019