Коли за вікнами скрізь хуртовина,
А друзі - тільки книга і стакан,
Вір в те, що знайдеться близька людина,
Що десь шумить індійський океан
І острови на нім залиті сонцем
На широті тропічній, наче рай.
Сиди і вір, що над твоїм віконцем
Блакитний є вселенський небокрай.
Коли твій розпач переповнив душу,
Бо час минув, а не нажив ума,
Коли від жа́лю, ніби в пеклі, душно,
Сиди і вір... Хай сам... Або сама...
Сиди і вір в зірки яскраві різно,
В ясне́ світання вір, а не в пітьму.
Ніщо не рано і ніщо не пізно,
Хоч навіть винен тільки сам в цьому́ .
А винуваті ж ми самі роками, -
Хтось не лиши́ть за нас належний слід.
Вір в те, що заподіялося нами
І в ранній неозорий сонцесхід.
Сиди і віруй в богорівне диво,
Якому ще настати прийде час
Адже́, коли кохаємо бурхливо,
Із то́го, що знайшлось - ми ліпим нас.
Сиди й вір без вагань в реальність ночі,
Та знай сильніше - чиста дійсність дня.
Що, мов ручай, прозорістю хлюпоче,
Несе вперед, мов течія річна.
Сидиш... І думаєш... І ждеш... Гадаєш...
На серці неприємностей сліди...
Узнав ти, що нічо́го ще не знаєш,
Та ти ж повірив? - Більше не сиди!..
Оригінал
Когда за окнами сплошная вьюга,
когда в друзьях лишь книга и стакан -
сиди и верь, что ты отыщешь друга,
что где-то есть индийский океан,
что где-то острова залиты солнцем,
что где-то рай тропических широт.
Сиди и верь, что над твоим оконцем
есть голубой вселенский небосвод.
Когда отчаяньем заполнил душу,
что жизнь прожил - и не нажил ума,
когда тебе от сожалений душно,
сиди - и верь. Пусть сам. Или сама.
Сиди и верь, в свои большие звезды,
сиди и верь в рассвет, а не в закат.
Ничто не рано и ничто не поздно.
И даже если сам ты виноват -
а мы всегда виновны только сами,
никто за нас, по правде, не живет -
сиди и верь в содеянное нами.
В восход, в восход, в восход, в восход, в восход.
Сиди и верь в божественное чудо,
что бодро наступает каждый раз,
когда мы верим. И когда мы любим.
И из того, что есть - мы лепим нас.
Сиди и верь. Не смей поддать сомненью
реальность ночи. Но реальность дня
настолько больше, чище и сильней, и
выносливей, что сил им не сравнять.
Сидишь. И думаешь. И ждешь. Гадаешь.
И сердцу как-то муторно в груди.
Ты знаешь то, что ничего не знаешь.
Но ты ж поверил? Больше не сиди.
ID:
889195
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 19.09.2020 21:41:22
© дата внесення змiн: 19.09.2020 21:41:22
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|