мені казали: дбай про безпеку, й виживеш.
наш листоноша сьогодні не подзвонив:
хвиля його приклеїла ген до скелі над морем,
бо він не подбав про особисту безпеку.
емі – ви знаєте, що це – спалив моє radio one.
молочник сьогодні так само не дзвонить.
через сліпучий спалах так і не зміг побачити,
що там з ним сталося, але його пляшки розбилися
й насувався молочний, по-справжньому чорний, дощ.
велика привітна хмара вибудовується на заході.
наші прибиральники також не дзвонили:
вони пролетіли вулицею, мабуть, сто миль за годину,
їм не давав зупинитися вітер, що гнав їх в спину.
регіональний контроль, щоправда, все ще телефонує:
він дуже глибоко в сховищі, – допомогти не може.
люди втрачають обличчя; вулицями блукають
чуваки невідомої раси в яйцеподібних шоломах;
істерично ревуть сирени: бійтеся цих прибульців!
ті розводять руками: не можуть нікого знайти.
а я собі спостерігаю, як крутяться, наче дзиґи,
два сонця нові на споловілому небі.
ні супермен, ні бетмен – не дзвонить ніхто з героїв.
може, й вони серед тих надрукованих на асфальті
спалених силуетів. взагалі не дзвонить ніхто.
шкода: я подбав про безпеку, і вижив; а люди – ні
protect and survive, jethro tull
