Він каже: «Кохаю», а любить лише за одне:
За ніжку маленьку, ні розум не цінить, ні вроду.
Я маю три доньки, за місяць четверті пологи.
Я схожа на тумбу, набрякли, ой лишенько, ноги,
А завтра іду танцювати на бал (це слоняче якесь па-де-де).
Повинна зродити я сина на радість народу.
Нікому мої не цікаві проблеми походу...
До чого я прагну, які ще проляжуть шляхи —
Можливо, мої? Через дурість проґавила шанси...
А потім я скиглити буду: життя швидкоплинне.
Буває, що згадую мачуху й попіл в каміні —
Там мрія була. От ця мрія на відстань руки:
В зубах колупається й бісить придурошним «здрасті».
Навіщо знайшла для карети гарбуз той нещасний?!
