ніхто не сказав мені, як я маю поводитися.
ти покинула змучене зболене серце
помирати – воно не померло.
що ж? мені сказали почуватися
втраченим і самотнім.
ти була мені єдиним другом, подругою.
ти давала мені більше любови,
ніж я на те заслуговував.
тепер мої власні сльози нагадують про тебе:
нагадують, що ти пішла й не повернулася.
коли бачу якесь гарне місце в парку,
думаю: ти могла б бути зараз тут;
коли бачу якусь гарну леді, думаю:
шкода, що це не ти.
ти все ще переслідуєш мене, як таємниця,
що її не розкрив;
як вирвана сторінка зі світової історії,
що замість неї вставили список
наложниць царя соломона.
нічого не можу з цим вдіяти, мушу йти далі,
бо такими є правила цього життя.
дмухни у глечик, ти! дмухни у глечик.
а ну, усі гуртом! – дмухніть у глечик!
кожен роби, як я, і дмухай у глечик.
ти! я хочу, щоб ти дмухнув у цей глечик.
готові? а ну, всі гуртом: дмухайте в цей глечик!
вона сидить мовчки опівночі в своєму уявному світі,
переглядаючи вицвілі фото подружок-танцюристок.
корабель її мрій мандрує морями часу;
на палубі – щасливі
спогади на палубі танцюють.
вона була королевою танцю.
вона могла танцювати цілий день,
потім цілу ніч, –
і зустрічала сонце, мов короля з походу.
тепер її ночі та дні – самотні.
вони складають тижні, місяці й роки.
та все одно вона танцює в своїх мріях,
де натовпи шанувальників падають їй до ніг
in memory, blow on a jug, air dance, black sabbath