Не дивись на мене спід лоба,
Хоч інколи різкий буваю на словах,
Зізнаюсь, вабить твоя чиста врода,
Яку боюсь і хочу в своїх снах.
Чому ж стоїш самотньо в дверях?
Давай здолаємо цнотливі перепони,
Між нами спека, наче в тих пустелях,
Між нами діють неземні закони.
Та знову бачу лише спину,
Лише мовчання і твої сліди,
Друкуючи рядки, ночами, без упину,
Я відправляюся в одвічне нікуди.
Залишається лиш гул в моїй кімнаті,
Що викликає марева появу,
Апокрифічні постаті крилаті,
Мою психічно зрушують уяву.
Т. М.
