|
Величезний астероїд наближався до Землі. Усі спроби відвернути зіткнення виявились невдалими. Усі розрекламовані колись військові космічні програми були насправді ілюзією, відмиванням грошей з мінімальною ефективністю. Якісь мрії про лазерну зброю, розтиражовані у кіно висадки на поверхню … Це все не перетнуло межі між фантазією, художнім фільмом та хоча б мінімальною реальністю. Що стало цією реальністю? Здатність людини в умовах самопорятунку, виживання забувати про все. Державу, друзів, навіть сім’ї …. Щасливчики, що отримували смс – повідомлення про особисту цінність мовчки збиралися і зникали у темряві. У темряві, де високо у небі з’явилася ще одна невідома світла пляма, що постійно збільшувалася, наближаючись … Зовсім недавно такий сюжет можна було бачити на екранах кінотеатрів. Але тепер це було насправді.
Купки олігархів різних національностей окуповували підземні бункери, заповнювали їх продуктами, технікою, шукали фахівців відповідних спеціальностей. Лояльні служки перестали бути потрібними. Цінністю ставала людина, що щось вміє робити своїми руками і головою. Понівечена освіта продукувала дуже мало таких людей. Саме вони тепер отримували ці смс. На щастя, розуміючи щось, їх забирали разом з сім’ями.
Тисячі людей блукали міськими вулицями у пошуках інформації, координат найбезпечніших місць, підказок … Можливо, десь можна заховатись, перечекати? Але скільки перечекати? Місяць, рік, десять років … Полиці магазинів спорожніли. Перш за все хапали продукти, одяг, обладнання, зброю, … Людина готувалась виживати … Іноді навіть не розуміючи, що це означає …
Люди губилися … Але втрата одне одного лякала з кожним моментом все менше. Раніше чи пізніше? Мало хто зберігав за цих умов тверезий розум та віру … якщо не у когось, то хоча б у щось … Маріанна з мамою також опинилися самі у цьому вирі подій. Де усі штовхалися, змагалися, випереджали одне одного … Десь там у натовпі супермаркету загубився їхній тато, вступивши у суперечку за якісь речі … Місто просто спорожніло на очах … Більшість подалась у гори. Частина вирішила шукати печери у передмісті. Ще частина розташувалась у тунелях під землею.
- Мамо, потрібно шукати дядька Андрія. Він мусить щось з цим зробити.
- Маріанно, ти знову починаєш. З цим уже ніхто нічого не може зробити …
- Ти можеш мені хоч у такий момент повірити …
- Я не вірю. Але я погоджуюсь іти тепер туди, куди скажеш ти …
……………………………..
Інопланетянин сидів за невеличким столом біля ноутбука та купи паперів. Які йому насправді ніколи не були потрібні. Принаймні, за звичкою вдавав, що щось з ними робить. Насправді, як і побачила випадково Маріанна, екрани були позаду. Він не зводив з них очей. Потенційно можливі криві руху після різних варіантів зіткнень. Моделювання вибуху. Моделювання стану атмосфери ….
Астероїд наближався. Але він був таких розмірів і рухався за такою траєкторією, що навіть його друг Комп’ютер не бачив поки що рішення. Хіба що … якщо ризикнути усім.
В приміщення увійшло двоє. Це були його старі друзі. Ну так … хто як не його маленький друг опинився поруч у цей момент …
- Дядьку Андрію, ви мусите з цим щось зробити. Крім вас, більше немає кому …
- Якби я міг …
- Пам’ятаєте: світ варто рятувати навіть заради однієї людини. А тут їх мільйони таких … Добрих, справжніх, цікавих …
- Де ти вивчила ці слова?
- Не знаю. Я їх просто знаю.
…………………..
- Комп’ютер, ти знаєш, що цей політ може стати останнім як для мене, так і для тебе?
- Так. Але я перепишу всю свою програму до цього моменту на цей зовнішній диск, як ви на Землі це називаєте. І якщо ти залишишся живим, ти мене відновиш. Я вірю у тебе …
- Але якщо я не залишуся, то майбутні можливі покоління …. Тієї майбутньої цивілізації втратять тебе.
- Ти сам бачиш, хто може залишитися у цій майбутній цивілізації. Мені здається варто рятувати тих, хто зараз сам намагається врятувати свою сім’ю, своїх друзів … Ти бачиш, як багато таких людей. Ми сьогодні бачили, що роблять хлопці у Карпатах, як зорганізувалися французи і англійці під Ла-Маншем, як організовано і гарно все у підземеллях Парижа та Відня … Ми навіть допомагали сьогодні їм укріплювати їхні споруди, чим мало себе остаточно не видали …. Але їх мало таких. Переважно у бункерах зовсім інші люди …
……………………..
- Ви будете зі мною. Якщо мені не вдасться, я все одно матиму можливість перемістити вас у безпечне місце.
- Дядьку Андрію, ти все зможеш.
- Не називайте мене так. Від цього моменту я для вас Інопланетянин. Людина з дитячими фантазіями, неймовірною вірою і великою удачею. Дайте мені ваші руки. Борт 2.
………………………
- Сідайте у ці крісла позаду і добре затисніть захисні ремені. Вони далі закріпляться самі. В останній момент, коли я скажу, ви поставити руку на надпис, який наче повис у вас перед очима. Мовою древніх атлантів він означає «телепортація». Вона буде тривалою, але успішною. Комп’ютере, у нас залишилось небагато часу. Потрібно наздогнати астероїд і пристроїтися перед ним.
- Так, ми вже наблизились. Захисного поля мало б вистарчити. За моїми розрахунками, звичайно. Але я не впевнений, судячи з віку цього корабля. Я навіть не впевнений, що він зараз не розвалиться на частини.
- В любому випадку дякую за дружбу. Це честь для мене, що ти мене, Друже, обрав …
- І тобі дякую, Інопланетянине …
- Захват здійснено. Поле корабля охопило астероїд. Починаємо поступове гальмування.
- Чудово. Скільки часу потрібно, щоб завершити процес.
- 54 хвилини.
- Скільки часу до вибуху корабля за цих умов?
- 53 хвилини.
- Продовжуємо.
…………………………….
- Маріанно, я тобі не вірила. Та й як могла у щось таке повірити?!
- Побачиш, все буде добре.
- А з ким дядько Андрій постійно говорить?
- Я думаю, що це якийсь штучний розум. Може, робот. Але я бачу, що робот приносить себе в жертву, щоб спасти людей. Тоді він як людина …
- Не забудь зробити те, що сказав дядько Андрій. Бачиш надпис перед собою?
- Так.
……………………………..
- П’ятдесят друга хвилина, інопланетянине. Вибуху уже не буде. Корабель розплавиться десь через хвилину. Я і так не знаю, як ви, люди, витримуєте таку температуру.
- До зустрічі, Друже. Руку на надпис. Ми покидаємо корабель.
Три людські тіла раптом перетворились на різнокольоровий промінь світла, який дуже швидко залишив корабель. І саме вчасно. Розпечена лава – це все, що залишилося за мить від моніторів, обладнання, …. Все, що Андрій побачив вперше кілька років тому і що стало його другою домівкою. Для Комп’ютера це було життя впродовж багатьох десятків тисяч років. Але він вірив у свого друга. Вірив у новий початок. Колись його, Андрія попередник, не зробив такого кроку. Він вважав, що земляни не варті такої жертви. Зараз, дивлячись на своїх друзів, Комп’ютер щиро вірив, що Андрій правий. Рятувати планету потрібно навіть заради однієї людини.
………………………………..
Скеля лише здавалася позбавленою життя німою кам’яною спорудою, фантазією природи. Її гладка поверхня насправді була величезним екраном чи ілюмінатором вбудованого в неї корабля. Троє людей з’явилися нізвідки та з нічого. Та й навколо них нічого не було. Лише гладка блискуча поверхня. Дихати було чим. Про це зовсім недавно потурбувався Комп’ютер. Щось схоже на життя було там, за екраном. Каміння, пил, вітер, хмари, якісь руїни … Але це не була Земля. Ледь жовтий піщаний грунт, кавові гори, небо з синім відтінком ….
- Що це за планета, дядьку Андрію?
- Це Марс, Маріанно.
- А чому він не червоний.
- Він насправді зовсім не червоний.
- Тут зовсім нічого немає.
- Нам потрібно знайти квадрат управління. Шукайте, де хоча б щось є дивне на поверхні.
Зовсім гладка поверхня давала мало шансів на успіх. Але удача була в руках Маріанни.
- Дядьку Андрій, тут нічого немає. Але, коли я підходжу, то у мене на руках з’являється світло.
- Мабуть , це те, що потрібно. Світло, мабуть, шукає когось з геном атлантів. У мене він віднедавна є.
Інопланетянин підійшов до площадки. І дійсно, при його наближенні з підлоги піднялося крісло управління. Пульт управління мав лише два отвори, один з яких підходив для диску, зробленого Комп’ютером. На маленькому моніторі троє схвильовано спостерігали, чи їм вдалося врятувати свого друга.
…………………………
- Те, що я відчуваю вашу присутність, означає, що нам вдалося.
- Так, Комп’ютере.
- Ніколи в житті не робив подібних дурниць. Ой, люди, що ви зі мною зробили?
- Може, ти став трішки схожим на нас …
- Звідки у мене ця радість від вчиненого? І взагалі, звідки я знаю, що таке радість? Чому ця радість заповнює кожен біт моєї пам’яті? Інопланетянине, ти знаєш, що ми усі просто енергії … різні енергії …. Що це за дивна енергія у мені?
- Ти ж казав, що ти все знаєш, Друже … як бачиш, ні …
………………..
- Час повертатися додому.
- Цікаво, який він там вверху наш Дім тепер. Чи змінився?
- Маріанно, він такий, яким ми його робимо.
- Я хочу його робити кращим.
- Чуєш, Комп’ютере, у нашому товаристві прибуло.
- Я дивлюся на нашу планету і вона мені видається сьогодні такою беззахисною і слабкою. Видається мені маленькою дівчинкою, ще меншою, ніж я …
- Таку ж паралель колись побудував Комп’ютер, коли ти вперше побувала у нас на кораблі.
- Я вже колись була на кораблі?
- Так. Коли ми рятували твого друга …
- Там унизу шукає тебе твій тато. З ним все добре. А твоя мама щось надто довго говорить з комп’ютером. Я завжди за нею помічав незгасиму тягу до знань. За будь – яких умов.
- Хто як не ми знаємо, наскільки це важливо …
ID:
900883
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 10.01.2021 20:16:50
© дата внесення змiн: 15.01.2021 21:01:11
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|